Звіт комісії Дешена [Василь Верига] (fb2) читать постранично, страница - 4

свідків, підкреслюючи, що допити мають відбуватися в рамках процедури кримінального права Української ССР (стор. 267). Але як виявилося, совєтський уряд мав свідків і документи тільки проти двох обвинувачених, а проти шести інших він "ще шукав". З другого боку Комісія Дешена не могла використати дозволу совєтського уряду, вважаючи, що на саме переслухання усіх справ їй треба було не менше як місяць часу, а тим часом її реченець діяльности кінчався 30-го червня.

В остаточній аналізі Комісія Дешена ствердила, що раптом 20 справ залишилося невиясненими й тому вона передала їх у руки уряду. Відкритим залишається питання, скільки із тих 20-ти є українці. Відповісти на нього нелегко, бо всі дані про них знаходяться у другому довірочному томі звіту Комісії Дешена. Не говорить нічого й те, що совєтський уряд призначив був місто Львів на переслухання, бо до Львова є ближче з Вільнюса, Риги чи Талліну, ніж з Києва, а тим більше з Харкова чи Одеси.

Повертаючись до справи української дивізії "Галичина", яка виступала перед Комісією Дешена як окрема одиниця, їй присвячено 11 сторінок звіту загального характеру і 6 рекомендацій на всіх 82-ві сторінки цілого звіту. Крім того приблизно на 200 сторінок у розділі обговорювано справи поодиноких осіб. Загальний висновок Комісії Дешена такий, що жиди не дали належної документації відносно участи Дивізії "Галичина" у воєнних злочинах у 1950 році, коли вони виступали проти допущення дивізійників до Канади, не міг доставити цих доказів Візенталь і тепер у 1986 році. Комісія пробувала декілька разів дістати конкретні докази відносно 217 членів Дивізії, які мали б бути в архіві Візенталя, а також усно й писемно зверталася до Візенталя та його адвоката у Вашінґтоні, Мартіна Мендельзона, телефонічні розмови та персональна зустріч радника Комісії із Візенталем у Ню Йорку 1 листопада 1985 року, а опісля телефонічні розмови, писемні пригадки тощо, не дали нічого крім обіцянок" (стор. 257). Ми маємо від себе додати тільки те, що "з пустого в порожне не наллєш", можливо що Візенталь і "спілка" думали що і в Канаді вистачить показати пальцем, що хтось с ворогом народу, чи пак, воєнним злочинцем і цього буде досить, щоб людину знищити. На щастя, Канада — не Совєтський Союз. Отже, "листа 217 старшин Дивізії Галичина" доставлена Візенталем, виявилася майже повністю ні до чого і поставила канадський уряд, через RCMP і цю Комісію виконувати повністю безхосенну роботу" (стор. 258).

Проаналізувавши листу старшин 217, що її подав Візенталь, Комісія стверджує, що 187 із них ніколи не ступили ногою на канадську землю, 11 прибули до Канади, але в міжчасі померли, двох приїхали до Канади, але скоро виїхали до іншої країни, для 16 з них немає жодних доказів, а одного не знайшли, разом 217" (стор. 258). В іншому місці Дешен стверджує, що коли йдеться про дивізію "Галичина" то Документальний Центр Візенталя у Відні був головним джерелом імен поодиноких осіб, що їм закидувано воєнні злочини… Назагал, однак треба ствердити, цю інформації Центру були довгі відносно обвинувачень та загальних даних, але короткі, коли йдеться про доказовий матеріял і точні дані" (стор. 58).

IV

У висліді усіх тих даних Комісія Дешена ствердила, що:

56. Дивізію "Галичина" (14 Waffengrenadier Division der SS (gal. Nr. 1)) не слід засуджувати як групу.

57. Члени дивізії "Галичина" були індивідуально перевірені (screened) з метою впевнитися хто вони заки їх допущено до Канади.

58. Обвинувачення у воєнних злочинах членів дивізії "Галичина" ніколи не були доказані, ані в 1950 р., коли їхню іміґрацію до Канади було затримано на ВИМОГУ жидів), ані в 1984 році, коли ці обвинувачення були знову поновлені перед Комісією.

59. Далі, в виду браку доказів відносно участи або знання відносно конкретних воєнних злочинців, саме членство у дивізії "Галичина" не вистачає на те, щоб поставити їх під суд.

60. Немає підстав, щоб відбирати від членів дивізії "Галичина" громадянство, або депортувати їх, тому що канадський уряд був свідомий відносно усіх фактів у 1950 році і дозвіл на їх в'їзд до Канади був виданий не на базі фальшивих даних, шахрайства чи взагалі затаєння основних обставин.

61. У всякому разі із 217 старшин дивізії "Галичина" яких оскаржив Сімон Візенталь перед канадським урядом — 187 (тобто 86 відсотків листи) ніколи не станули ногою в Канаді, 11 померли в Канаді, 2 виїхали до іншої країни, для 16 не устійнено жодних доказів, а одного взагалі не знайдено (стор. 261).

Комісія Дешена, перевіривши всі надіслані їм імена осіб проти яких є висунені поважні обвинувачення ствердила, що їх є заледве 20 осіб. Скільки із них є дійсно воєнними злочинцями, якщо вони є, та до якої національности вони належать сьогодні важко сказати, бо всі інформації про них знаходяться у другому довірочному томі Звіту Комісії Дешена. Якщо там навіть і є якісь українці, то їх напевно небагато й вони зуміють оправдати себе перед судом, очевидно канадським судом, який зарекомендує Комісія Дешена.

Комісія Дешена, як і міністер