Чотири танкісти і пес – 1 [Януш Пшимановський] (fb2) читать постранично, страница - 95

головою у гребенястому шоломофоні на батькове плече, бачив на землі гостру тінь від.дула, весняну світло-зелену траву. Шарик присів поруч, уважно дивився на обох, нашорошивши шпичасте розірване вухо.

Далі перед ними лежала затока, з якої вітер зганяв рештки димової завіси. Праворуч вимальовувався наїжений щоглами затоплених кораблів Гданський порт. Він уже не був мертвий. Над кількома будинками майоріли біло-червоні прапори, по воді повільно рухався човен, і мотор його стукотів, мов у дитячій іграшці.

Навколо галасували танкісти й автоматники. Поруч хтось комусь пояснював:

– Чоловіче, це вже кінець. Я тобі кажу: за кілька днів і в Берліні вже закінчать.

Але батько й син знали, що кінець війни – це тільки початок чогось іншого. Саакашвілі постукував по гусениці – перевіряв, чи справні траки. Єлень коротким ломом збивав засохлу грязюку.

– Нам потрібно багато часу, – сказав Янек. – Я хочу знати все, що було спочатку.

– І ти мені про все розповіси, – мовив батько. – А тепер, громадянине командир, ходімо, бо екіпаж узявся до роботи, і нам теж не личить байдикувати.

– Гаразд. А коли я тобі розповідатиму, то почну з оцього. – Янек підняв прикріплений на грудях Хрест хоробрих, а з кишені мундира дістав велике пухнасте вухо.

– А це що таке? Чиє?

– Тигрове.

Шарик загавкав, підтверджуючи, мовляв, правда, що той цікавий світ – світ собаки Шарика, Янека, та багатьох інших речей – почався з тигрячого рику.

З польської переклав

Станіслав Савков

Художник

Георгій Малаков

Видавництво ЦК ЛКСМУ “МОЛОДЬ”

Київ 1971