Небіж чорнокнижника [Клайв Стейплз Льюїс] (fb2) читать постранично, страница - 2
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (46) »
Диґорі цей сховок цілком припав до смаку (свого щоденника Поллі йому показати не захотіла), та ймовірні пригоди приваблювали хлопця ще більше. — Слухай, — запитав він, — а куди тягнеться цей тунель? Маю на увазі, чи закінчується він там, де й твій будинок? — Ні, - відповіла Поллі, — стіни не доходять до даху. Він тягнеться далі. Я не знаю, де його кінець. — Тоді ми зможемо виміряти довжину усіх будинків. — Так, звичайно, — відповіла дівчинка. — О, слухай! — Що? — Ми могли б навіть пролізти в інші будинки. — Егеж, і нас би там накрили як злодіїв! Ні, дякую. — Не будь таким сиромудрим. Я подумала про будинок, який відразу за вашим. — А що таке? — А те, що він порожній. Татко каже, що той будинок нічий, відколи ми сюди переїхали. — Тоді, гадаю, ми мусимо оглянути його, — мовив Диґорі. Він справді дуже захопився цією ідеєю, хоча з тону, яким це було сказано, Вам би так не здалося. Справа в тім, що хлопець перебирав у голові всі причини, через які будинок міг так довго залишатися порожнім. Про це думала і Поллі. Ніхто з них не вимовив уголос «злодійське кубло», але обоє відчули, що думка, яка так несподівано зародилася, варта того, аби її перевірити. — Ходімо, спробуєм сьогодні, — запропонував Диґорі. — Ходім, — погодилася Поллі. — Гм, а може, тобі ліпше залишитися? — засумнівався Диґорі. — Як ти, так і я, — заперечила дівчинка. — А як ми будемо знати, що потрапили саме в той будинок, а не в інший? Вони вирішили спуститися назад у комірчину і виміряти її кроками від балки до балки. Так можна було дізнатися, скільки балок містить комірка. Потім так само виміряли би коридор між двома комірками будинку Поллі, а в кінці і кімнату покоївки. Це дозволило б визначити повну довжину будинку за кількістю балок. Коли вони подолають подвійну відстань, то доберуться до кінця дому Диґорі, до дверей, що ведуть на горище порожнього будинку. — Хоча я сумніваюся, що він зовсім порожній, — сказав Диґорі. — Маєш якусь підозру? — Мені здається, що там хтось тихцем живе. Виходить тільки поночі, і то з потаємним ліхтарем. Певно, надибаємо там банду відчайдушних злодюг, і нас за це нагородять. А то плетуть усяке! Можна подумати, що той дім простояв би стільки років порожнім, якби там не було якоїсь таємниці. — Татко каже, що то через вогкість, — згадала Поллі. — Пхі! Дорослі вічно вигадують нецікаві пояснення, — знизав плечима Диґорі. Але зараз, коли вони говорили про це на горищі при денному світлі, а не при свічці у «печері контрабандистів», думка, що той дім може хтось навідувати, виглядала уже менш правдоподібною. Діти виміряли все горище до кінця, взяли олівця і підсумували. При цьому вони часом сперечалися, та навіть якщо і погоджувалися, я не певен, що їхні висновки були правильними. Їм страшенно кортіло розпочати виправу. — Ні пари з вуст, — прошепотіла Поллі, коли вони знову залізли за цистерну. Пригода здавалася їм настільки важливою, що кожен узяв собі по свічці — Поллі мала добрячий запас у своїй печері. Тунель був дуже темним, запилюженим, із протягами. Вони переступали з балки на балку, не промовляючи ні словечка. Лише іноді шепотіли одне одному: «Зараз ми навпроти твого горища» або «це напевно половина нашого будинку». Ніхто з них не зашпортався, не впустив свічки і нарешті вони побачили праворуч маленькі дверцята у цегляній стіні. З їхнього боку двері не мали жодної засувки, бо відчинялися досередини горища, а не назовні. Але там була клямка, як ото часто буває на буфетах, і це підбадьорило мандрівників. Вони відчули, що зможуть відчинити ті двері.
— Ну що, спробуєм? — спитав
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (46) »
Последние комментарии
11 часов 50 минут назад
12 часов 4 минут назад
13 часов 12 минут назад
1 день 30 минут назад
1 день 47 минут назад
1 день 1 час назад