У чорних лицарів [Юрій Дольд-Михайлик] (fb2) читать постранично, страница - 139

він до дійсності, немов омитий у семи купелях.

Літак уже набирав висоту. Сліпучо-білі хмари, збиті вітром у легкі кучугури пуху, пливли під крилом. Часом вони тоншали, ставали майже прозорими, потім знову громадилися, утворюючи химерно-примарні пейзажі, що ніби виринали з хаосу первозданного творіння.

На тлі цього хисткого, вируючого у безперервному русі світу, Григорій ніби збоку побачив літак, на якому він летить, І жахнувся: таким він здався йому матеріально грубим. І водночас його душа затремтіла від захвату перед світлим генієм людського розуму, здатним підкорити собі і сили, і стихії природи.

Та з захмарних, у справжньому розумінні слова, висо-костей його повернуло до грішної землі огидливе хропіння, що почулося ззаду.

Григорій повернув голову і побачив Вайса. Позеленілий, з виряченими почервонілими, мов у кроля, очима, той блював...

Гончаренка пересмикнуло од відрази.

У цій огидливій постаті ніби уособилась для нього вся бридота того світу, звідки він вирвався.

Блювотиння! Так, так - блювотиння всі ці думбрайти, нунке, ворони, вайси, що прагнуть споганити землю...

Він з Домантовичем зробив лише крихітну частку того, що треба зробити, щоб цьому запобігти, щоб очистити світ від міазмів, вивержених ненаситними пельками цих покидьків людства. Бр-рр, як це було гидко й важко! А проте... Що ж, на долю санітарів завжди припадає чимало брудної роботи! Але вона спрямована на те, щоб оздоровити навколишній світ. Змити з землі увесь бруд і нечисть. Вишкребти її так, щоб не лишилося куточка, де могла б плодитися всяка погань.

Мій любий друже Михайле! Як тобі важко і як ти заздриш зараз мені! Якби не цей дурний нещасливий випадок з вивихом ноги! Ти б міг бути вже дома...

Подумати тільки: від якогось дрібного камінця, що випадково потрапить під ногу, залежить успіх чи неуспіх задуманого, а може, й доля людини!

А під мої ноги звалився цей клятий Вайс... Що ж мене врятувало? Теж випадок? Історія з Середою, який спалив таверну і цим навів Думбрайта і Нунке на фальшивий слід? Втеча Агнєси? Як добре, що я з нею побачуся і зможу передати її в надійні руки...

Про всяк випадок вони послали зі мною Вайса... О, в Римі, в Італії, я знайду можливість його позбутися!

Курт, Матіні, гарібальдійці... любі друзі, ціла армія людей доброї волі! Я знаю, ви мені допоможете в усьому. Хазяями-бо землі є ви, а не вайси...

Ні, не випадок нас рятує, веде до перемоги! Усім серцем я відчуваю закономірність перемоги добра над злом.

Хай здобуваєш її в муках, хай цей шлях до перемоги политий потом, слізьми і кров'ю. Але по ньому йдуть мільйони, він здіймається все вгору і вгору. А з височини, згори виднокруг перед людьми, що рушили в похід за правду, розширюється далі й далі...

І ніби на підтвердження цієї думки, літак прорвався крізь хмари. Яскрава голубизна неба і моря, вся просякнута сонячним промінням, злилася в один неосяжний простір.

А попереду замерехтіли обриси землі.

Завжди прекрасної землі, на якій народилася і утвердилася ЛЮДИНА!

Кінець другої книги.