В целом средненько, я бы даже сказал скучная жвачка. ГГ отпрыск изгнанной мамки-целицельницы, у которого осталось куча влиятельных дедушек бабушек из великих семей. И вот он там и крутится вертится - зарабатывает себе репу среди дворянства. Особого негатива к нему нет. Сюжет логичен, мир проработан, герои выглядят живыми. Но тем не менее скучненько как то. Из 10 я бы поставил 5 баллов и рекомендовал почитать что то более энергичное.
Прочитал первую книгу и часть второй. Скукота, для меня ничего интересно. 90% текста - разбор интриг, написанных по детски. ГГ практически ничему не учится и непонятно, что хочет, так как вовсе не человек, а высший демон, всё что надо достаёт по "щучьему велению". Я лично вообще не понимаю, зачем высшему демону нужны люди и зачем им открывать свои тайны. Живётся ему лучше в нечеловеческом мире. С этой точки зрения весь сюжет - туповат от
подробнее ...
начала до конца, так как ГГ стремится всеми силами, что бы ему прищемили яйца и посадили в клетку. Глупостей в книге тоже выше крыши, так как писать не о чем. Например ГГ продаёт плохенький меч демонов, но который якобы лучше на порядок мечей людей, так как им можно убить демона и тут же не в первый раз покупает меч людей. Спрашивается на хрена ему нужны железки, не могущие убить демонов? Тут же рассказывается, что поисковики собирают демонический метал, так как из него можно изготовить оружие против демонов. Однако почему то самый сильный поисковый отряд вооружён простым железом, который в поединке с полудеманом не может поцарапать противника. В общем автор пишет полную чушь, лишь бы что ли бо писать, не заботясь о смысле написанного. Сплошная лапша и противоречия уже написанному.
хекаючи на сонці, вивісивши з пащеки слинявого язика. Такий собі вкритий шерстю «лежачий поліцейський», що не загрожує арештом чи штрафами. Притрушений дрібним землистим пилом, який нанесло з розораних полів.
Дорога до Міддлтона вимагає чотирьох повних днів за кермом, і це найдовший період, який я будь-коли провів усередині машини без зіткнення з іншим авто. Це здалося мені найобтяжливішим аспектом усієї подорожі.
Недді Нельсон (ζ руйнувальник): Ви можете пояснити, яким чином у 1968 році палеонтолог-любитель Вільям Мейстер, шукаючи в Антелоуп Спрінг у штаті Юта скам’янілих трилобітів, розколов глибу сланцю та виявив натомість скам’янілий слід людського черевика давністю в 500 мільйонів років? І яким чином інший такий скам’янілий слід, знайдений у Неваді в 1922-му, опинився в скелястій породі тріасового періоду?
Ехо Лоуренс (ζ руйнувальниця): їдучи до Міддлтона, несучись опівночі цією йобаною глибинкою, Шот Даньюн клацав кнопками радіо, шукаючи повідомлення про дорожній рух. Щоб почути про всі події, які ми могли проґавити. Ранкові чи вечірні новини, що в «годину пік» трапляються казна-де в чорта на рогах. Інформація про затори й об’їзди там, де й напередодні. Повідомлення про смертоносні масові зіткнення на швидкісних шосе там, де вже завтра.
Це пиздець як дивно чути, що хтось загинув завтра. Наче ти все ще можеш просто зараз зателефонувати нещасливому подорожньому до Москви та сказати: «Залишайся вдома!»
АВТО-Радіо, з передачі «Небозі в дорозі»: Якщо ви рухаєтеся на схід по об'їзній Медоуз в околицях Річмонда, то приготуйтеся до затору, утвореного любителями повитріщатися. Скиньте швидкість і витягніть шию подалі, щоб як слід роздивитися фатальне зіткнення двох авто в крайньому лівому ряді. Передня машина — «Плімут Роад Раннер» 1964 року кольору морської хвилі, з двигуном V8 об’ємом 10 літрів, з чавунним блоком циліндрів та чотирикамерним карбюратором. Оригінальний сніжно-білий салон. Водієм купе виявилася темпераментна двадцятичотирирічна особа жіночої статі: волосся світле, очі зелені, з хрестоматійним зміщеним переламом хребта в області атлантопотиличного суглобу та повним поперечним розривом спинного мозку. Усе це кумедні словечки, які значать, що кимось смикнуло так добре, аж шия кракнула.
Задня машина — хіповий дводверний седан «Нью-Йоркер Брум Сант-Реджис», укомлектований розкішним хромовим декором та нерухомими задніми бічними вікнами. Класна тачка. Коли будете витріщатися, проїжджаючи повз, зверніть свою увагу на те, що водій був двадцятишестирічною особою чоловічої статі з банальним поперечним переламом грудини, двобічним переламом ребер, а ці самі ребра проштрикнули йому легені, як воно зазвичай і буває, коли гарно впиляєшся у власну баранку. Плюс, як підказують мені тут хлопці зі швидкої, кілька внутрішніх кровотеч.
Отож, накиньте ремені та скиньте газ. Спеціально для передачі «Небозі в дорозі», Тіна Щосьтам…
Ехо Лоуренс: Ми порушили комендантську годину та державний карантин і котили крізь цю безмежну порожнечу. Я їхала спереду. Шот Даньюн — за кермом. Недді Нельсон сидів на задньому сидінні, читав якусь книгу та розповідав нам, як Джеку Різнику вдалося обдурити смерть: він повернувся в минуле, прирізав свою матусю і таким чином став безсмертним, і тепер він президент Сполучених Штатів або ж Папа Римський. Напевно, це якась пришелепкувата теорія, згідно з якою НЛО — це насправді звичайні люди, туристи з далекого майбутнього.
Шот Даньюн (ζ руйнувальник): Я думаю, ми їхали до Міддлтона, щоби побачити місця, про які Рент нам розповідав, та познайомитися з тими, кого він називав «мої». З його батьками, Айрін і Честером. З його найкращим другом, Боді Карлайлом, з яким він разом ходив до школи. З усіма цими сраними фермерами, Перрісами, Томмісами, Елліотами, про яких він без упину триндів. Більшість Руйнувальних Ночей ми так само їздили в машинах і базікали.
Ну й селюки. Нашою метою було оживити всі ті історії, розказані Рентом, побачити їх насправді. Дивно, скажіть? Я та Ехо Лоуренс із Недді на задньому сидінні його «Кадиллака Ельдорадо». Машини, яку купив йому Рент.
Еге ж, ще ми їхали для того, щоби покласти квіти й усе таке на Рентову могилу.
Ехо Лоуренс: Клацаючи кнопками радіо, Шот каже: «Ми так зовсім пропустимо Ніч Футбольної Матусі[9]…»
«Тільки не сьогодні, — каже Нед. — Подивися ще раз на календар. Сьогодні Ніч Учня За Кермом».
Шот Даньюн: Попереду срібне сяйво прокреслює обрій. Срібло шириться, перетворюється на білу палахку бульбашку, потім на півколо, потім на коло. Повня. Сьогодні ми пропускаємо розкішну Ніч Медового Місяця.
Ехо Лоуренс: Замість музики ми оповідали одне одному історії. Історії, які почули колись від Рента, про те, як він ріс. Історії про Рента — ми складали їх із деталей, які доводилося викопувати з найдальших закутків у найдальших закутках найдальших закутків наших
Последние комментарии
6 минут 46 секунд назад
1 час 14 минут назад
12 часов 32 минут назад
12 часов 50 минут назад
13 часов 14 минут назад
13 часов 46 минут назад