2medicus: Лучше вспомни, как почти вся Европа с 1939 по 1945 была товарищем по оружию для германского вермахта: шла в Ваффен СС, устраивала холокост, пекла снаряды для Третьего рейха. А с 1933 по 39 и позже англосаксонские корпорации вкладывали в индустрию Третьего рейха, "Форд" и "Дженерал Моторс" ставили там свои заводы. А 17 сентября 1939, когда советские войска вошли в Зап.Белоруссию и Зап.Украину (которые, между прочим, были ранее захвачены Польшей
подробнее ...
в 1920), польское правительство уже сбежало из страны. И что, по мнению комментатора, эти земли надо было вручить Третьему Рейху? Товарищи по оружию были вермахт и польские войска в 1938, когда вместе делили Чехословакию
cit anno:
"Но чтобы смертельные враги — бойцы Рабоче — Крестьянской Красной Армии и солдаты германского вермахта стали товарищами по оружию, должно случиться что — то из ряда вон выходящее"
Как в 39-м, когда они уже были товарищами по оружию?
Дочитал до строчки:"...а Пиррова победа комбату совсем не требовалась, это плохо отразится в резюме." Афтырь очередной щегол-недоносок с антисоветским говнищем в башке. ДЭбил, в СА у офицеров было личное дело, а резюме у недоносков вроде тебя.
Первый признак псевдонаучного бреда на физмат темы - отсутствие формул (или наличие тривиальных, на уровне школьной арифметики) - имеется :)
Отсутствие ссылок на чужие работы - тоже.
Да эти все формальные критерии и ни к чему, и так видно, что автор в физике остановился на уровне учебника 6-7 класса. Даже на советскую "Детскую энциклопедию" не тянет.
Чего их всех так тянет именно в физику? писали б что-то юридически-экономическое
подробнее ...
:)
Впрочем, глядя на то, что творят власть имущие, там слишком жесткая конкуренция бредологов...
кілька років він був гарно вихованим світським п’яничкою. Ось такого полудня він двічі намагався помастурбувати, прикипівши до бінокля і вп’явшись очима у підлітка, який саме приспустив плавки, щоб вивільнений член почав своє хвилююче підняття. Але його власний, плаский, сухий і зморшкуватий, відразу обвис; тому він облишив це заняття.
Джерзінські прибув рівно о четвертій. Деплешен сам попросив його зайти. Він був заінтригований. Зрозуміла річ, якщо вчений бере річну відпустку, щоб поїхати попрацювати в іншій команді до Норвегії, Японії чи навіть до однієї з тих похмурих країн, де в сорок років люди часто–густо вчиняють самогубства, — тут це нормальне явище. Дехто — такі випадки почастішали за «часів Міттерана», коли жага матеріальної наживи досягла неймовірних розмірів, — ступали на ризикований шлях, створюючи комерційні підприємства, щоб дістати прибуток з тієї чи іншої молекули; декому таки вдавалося за досить короткий час зажити величезних статків, безсовісно перетворивши у статтю прибутку знання, здобуті за роки безкорисливих досліджень. Але те, як просувається Джерзінські, котрий не мав ані конкретних планів, ані мети, ані щонайменшого розсудливого виправдання, здавалося незбагненним. У сорок років він очолював дослідницьку групу, п’ятнадцять вчених працювали під його керівництвом; сам він підпорядковувався — й то лише теоретично — тільки Деплешену. Його група мала чудові результати, її вважали одним із найкращих наукових колективів Європи. То що ж, у біса, його не влаштовувало?
Деплешен, підвищивши голос, запитав:
І що ж ви плануєте робити?
З півхвилини Джерзінські мовчав, потім коротко відповів:
Розмірковувати.
Кепський початок. Намагаючись удавати жартівливість, Деплешен провадив далі:
А в особистому плані? — Він пильно глянув на серйозне, змарніле обличчя, в сумовиті очі того, хто сидів перед ним, і раптом йому стало соромно. В особистому плані? П’ятнадцять років тому він сам розшукав Джерзінські в університеті в Орсе. Його вибір виправдав себе якнайкраще: то був пунктуальний, чіткий, винахідливий молодий дослідник; результати накопичувались у великому обсязі. Якщо Національному центру з наукових досліджень вдалося втримати за собою почесне місце в європейській молекулярній біології, то великою мірою — завдяки заслугам Джерзінські. Так що умови контракту виконані з лишком.
Звісно, — закінчив Деплешен, — ви й надалі матимете доступ до баз даних. На необмежений термін ми залишимо активними ваші коди доступу до результатів досліджень на сервері та до центральної бази даних в Інтернеті. Якщо вам знадобиться ще щось, я завжди у вашому розпорядженні.
Коли Джерзінські пішов, Деплешен знову присунувся до вікна. Він трохи спітнів. Молодий брюнет північно–африканського типу на набережній навпроти стягував свої шорти. У фундаментальній біології залишалися суттєві проблеми. Біологи думали і діяли так, наче молекули були розрізненими матеріальними елементами, з’єднаними лише електромагнітним притяганням та відштовхуванням; жоден з них — у цьому він був цілком певен — навіть не чув про парадокс ЕПР[2], про експерименти Аспекту; ніхто навіть не взяв на себе обов’язок поцікавитись, якого прогресу досягла фізика з початку сторіччя; їх уявлення про атом не дуже відрізняються від тих, що були в Демокріта. Вони накопичували інформацію одноманітно, з єдиною метою негайно застосувати її у промисловості, анітрішечки не розуміючи, що під концептуальний фундамент їх діяльності вже давно закладено мінний заряд. Джерзінські та й він сам, завдяки своїй першій фізичній освіті, мабуть, були єдиними в Національному центрі наукових досліджень, хто усвідомлював: тільки–но сучасна біологія основ життя зіштовхнеться з атомістикою, вона негайно злетить у повітря. Ось про що розмірковував Деплешен, дивлячись, як над Сеною спускається вечір. Він не міг уявити, якими шляхами рухається думка Джерзінські; він навіть не відчував у собі достатньо сил, щоб обговорювати це з ним. Він наближався до шостого десятка; в інтелектуальному плані він відчував себе згорілим дощенту. Гомосексуалісти пішли, набережна спорожніла. Йому більше не вдавалося згадати свою першу ерекцію. Він чекав на грозу.
(обратно)
3
Гроза вибухнула близько дев’ятої вечора. Джерзінські слухав шум дощу, потягуючи маленькими ковтками дешевий ари маніяк. Йому тільки що виповнилося сорок: чи став він жертвою кризи сорокаріччя? Враховуючи поліпшення умов життя, у сорок років люди сьогодні ще сповнені сил та енергії, перебувають у чудовій фізичній формі; перші ознаки, що вказують як зовнішнім виглядом, так і реакцією організму на навантаження, — що ось він, поріг, після якого почнеться довга дорога вниз, до могили, усе частіше спадають на думку десь ближче до сорока п’яти, навіть до п’ятдесяти років. До того ж ця горезвісна «криза сорокаріччя» часто–густо
Последние комментарии
18 часов 27 минут назад
18 часов 45 минут назад
18 часов 54 минут назад
18 часов 56 минут назад
18 часов 58 минут назад
19 часов 16 минут назад