Дочитал до строчки:"...а Пиррова победа комбату совсем не требовалась, это плохо отразится в резюме." Афтырь очередной щегол-недоносок с антисоветским говнищем в башке. ДЭбил, в СА у офицеров было личное дело, а резюме у недоносков вроде тебя.
Первый признак псевдонаучного бреда на физмат темы - отсутствие формул (или наличие тривиальных, на уровне школьной арифметики) - имеется :)
Отсутствие ссылок на чужие работы - тоже.
Да эти все формальные критерии и ни к чему, и так видно, что автор в физике остановился на уровне учебника 6-7 класса. Даже на советскую "Детскую энциклопедию" не тянет.
Чего их всех так тянет именно в физику? писали б что-то юридически-экономическое
подробнее ...
:)
Впрочем, глядя на то, что творят власть имущие, там слишком жесткая конкуренция бредологов...
От его ГГ и писанины блевать хочется. Сам ГГ себя считает себя ниже плинтуса. ГГ - инвалид со скверным характером, стонущим и обвиняющий всех по любому поводу, труслив, любит подхалимничать и бить в спину. Его подобрали, привели в стаб и практически был на содержании. При нападений тварей на стаб, стал убивать охранников и знахаря. Оправдывает свои действия запущенным видом других, при этом точно так же не следит за собой и спит на
подробнее ...
тряпках. Все кругом люди примитивные и недалёкие с быдлячами замашками по мнению автора и ГГ, хотя в зеркале можно увидеть ещё худшего типа, оправдывающего свои убийства. При этом идёт трёп, обливающих всех грязью, хотя сам ГГ по уши в говне и просто таким образом оправдывает своё ещё более гнусное поведение. ГГ уже не инвалид в тихушку тренируется и всё равно претворяет инвалидом, пресмыкается и делает подношение, что бы не выходить из стаба. Читать дальше просто противно.
Онде ревів навстоячки лев Ланістерів, золотий на кармазині, а там пливла бірюзовим полем тьмано-зелена морська черепаха Естермонтів. Брунатне шатро під прапором з червоним огирем належало не кому іншому, як панові Ото Бракенові на прізвисько Харциз Бракенський. А отримав він те прізвисько три роки тому, коли убив князя Квентина Чорноліса на турнірі у Король-Березі. Дункові доводилося чути, як пан Ото одним ударом затупленої сокири геть спотворив забороло шолома пана Чорноліса, а заразом і обличчя під ним. Тому зараз прапори Чорнолісів майоріли якнайдалі від пана Ото, на західному краю луки. Марбранд, Малістер, Каргил, Вестерлін, Лебедин, Мулендор, Вишестраж, Флорент, Фрей, Пенроз, Стокварт, Дафі, Парен, Вильд… здавалося, від усіх шляхетних домів заходу та півдня до Ясенброду приїхало по лицареві, а коли й по троє, аби подивитися на красну діву і показати себе перед нею на полі честі.
Шатри були красні та пишні, але Дунк розумів, що не на тому баштані вродився, аби пхатися поміж них. Насмілишся стати поруч із ними своїм табором, і матимеш на свою голову коли мовчазне презирство, а коли й відверті кпини. А якби хтось і поставився з належною лицареві гречністю, то тільки роз’ятрив би рану. Тому весь Дунків дах над головою на цю ніч складатиметься із потяганої вовняної вотоли. Хай князь чи славетний лицар королівства вечеряє каплуном або молочним поросям, а Дунк обійдеться і твердим, наче кора, шматком солонини.
Заплотний лицар має триматися за свою честь та гідність. Без них лицаря годі відрізнити від першого-ліпшого сердюка-запроданця.
«Я маю заслужити місце у чесному товаристві. Якщо битимуся добре, то якийсь князь може взяти мене до замкової дружини. Тоді я подорожуватиму зі шляхетними супутниками, щодня їстиму свіже м’ясо з панського столу, а на турнірі ставитиму власне шатро. Та спершу треба показати, чого я вартий.»
Дунк неохоче повернувся спиною до турнірного поля і повів коней до лісу.
На краю великої луки, за добру верству від містечка та замку він знайшов галявинку, де струмок розливався на вигині, утворюючи глибоку заболонь, берег рясно заріс очеретом, а над усім царював високий густий в’яз. Тут весняна трава була якраво-зелена, мов на гербі намальована, і м’яка на дотик. Гарна місцинка, ще ніким не захоплена. «Отут і буде мені шатро», сказав собі Дунк, «з листяним дахом, зеленішим за прапори Тирелів та Естермонтів».
Перш за все належало потурбуватися про коней. Опісля того він роздягнувся і заліз до ставка-заболоні, щоб змити з себе бруд дороги. «Справжній лицар зберігає у чистоті не тільки душу, але й тіло», завжди казав старий, наполягаючи, щоб вони обоє милися з голови до п’ят на кожний поворот місяця, не зважаючи, смердить від них чи ні. Ставши лицарем, Дунк наклав на себе таку саму обітницю.
Він сидів голий під в’язом, сушився від води, тішився теплим весняним повітрям на шкірі й дивився, як поміж очерету ліниво шурхають бабки. Чому кажуть, що вони схожі на драконів? Анітрохи не схожі. Втім, Дунк ніколи не бачив дракона. А старий бачив. Дунк чув ту оповідку від нього з півсотні разів: як пан Арлан ще зовсім малим їздив зі своїм дідом до Король-Берега, як вони там бачили останнього дракона за рік до його смерті. То була зелена дракониця, мала і спотворена, з крихітними мертвими крильцями. Жодне з її яєць не налупилося. «Балакають, що її король Аегон отруїв», казав старий лицар. «То був іще Аегон Третій: не батько нашого короля Даерона, а Драконяча Смерть, або ж Аегон Нещасливий. Він лякався драконів, бо чудовисько його дядька зжерло його власну матір. Відколи помер останній дракон, літо стало коротшим, а зима — довшою та лютішою.»
Сонце зайшло за верхівки дерев, і зразу похолоднішало. Коли Дунк відчув на руках курячі лапи, то вибив сорочку і штани об стовбура в’яза, струсивши найгірший бруд, і знову натяг їх на себе. Назавтра він мав відшукати розпорядника забави й записатися на турнір. Але насамперед — одна важлива справа. Не вирішивши її, нема чого і пнутися.
Навіть не заглядаючи у воду, він знав, що не надто скидається на лицаря. Тому повісив щита пана Арлана за спину, аби всі бачили герба. Стриноживши коней, Дунк полишив їх скубти рясну зелену травичку під в’язом, а сам рушив пішки до турнірного поля.
IV
Зазвичай на луці, що лежала від Ясенброду через річку, містечкова громада випасала худобу. Та зараз усе змінилося: за одну ніч на луці виросло друге містечко з шовку замість каменю, більше та красніше за старе.
Уздовж края поля десятки купців поставили ятки та вози, з яких продавали смаженину й садовину, миски й паски, чоботи на ноги і для пива роги, соколів для полювання і хутра для підстилання, коштовності, прянощі, пір’я і загалом усе, що душа забажає. Мартопляси, лялькарі та штукарі блукали у натовпі, показуючи свою вправність… а від них не відставали повії та гаманорізи. Тому Дунк ані на мить не випускав гроші з рук.
Вловивши пахощі й шипіння ковбасок на димному вогні, Дунк
Последние комментарии
2 часов 30 минут назад
2 часов 34 минут назад
7 часов 55 минут назад
1 день 19 часов назад
2 дней 3 часов назад
2 дней 18 часов назад