Правда про секс. Ілентина [Валія Киян] (fb2) читать постранично, страница - 3

зараз в рукописному варіанті ніде до друку не беруть, освоюй техніку.

Таленка вибрала кілька кольорів, заплатила гроші. Відійшли, повернулися назад, Таленка згадала, що ще їй потрібно, стала вибирати заґрунтоване полотно.

— Думаєш мені варто писати, те що я тобі розповідаю?

— Ілентина, тобі самій цікаво розповідати, то яка різниця, пиши.

Віртуальність.

Ніч. Під урвищем ВОНА, одна, немає нікого. Тільки шумить море, часом кричать якісь птахи. На камені горить свічка, захищена пластиком від вітру, далі ще одна свічка і ще. Між свічками і в ертикальним схилом урвища, якісь речі, спалений папір, зім’яті хусточки, мотузки зі зв’язаними вузлами.

ВОНА чаклує. Виливає на воду розплавлений віск. Дивиться. Знову плавить і знову виливає. Незадоволена. Повторює все ще раз, і ще раз.

Голос за кадром:

— Незадоволена? А ти знаєш, чого хочеш? Що тебе задовольнить? Як що не знаєш, що шукаєш, то що знайдеш?

Вдосвіта. Горять оплавлені свічки. ВОНА збирає те, що вже не потрібно.

— Я не знаю, чого хочу. Тому хай буде так, як хоче Бог! Можливо, я з цим змирюся.

Сходить сонце. Від свічок і від речей на схил падає виразна тінь. ВОНА уважно її роздивляється. Маючи гарну уяву, в цій тіні багато чого можна побачити. Ось розгортається дорога, перегортаються листки паперу, табун однорогів, яблука, гребені хвиль, гуси, ліс, будинок.

— Добре. Хай буде так.

ВОНА бризкає на тінь водою, гасить свічки.

— Замок кремінь. Амінь!

Реальність.

— Комп’ютер мене сварить!

— Що ти зробила?

— Не знаю.

— На що натискала?

— Я не зауважила.

— А що ти хотіла зробити?

— Я хотіла перемістити зображення.

— То й перемістила б. Не могла перетягнути мишкою? Не потрібно було при цьому на кнопку тиснути. В когось «рученьки-грабельки». Навіщо ти повідкривала всі закладки?

— Не знаю.

— Заведи блокнот і конспектуй! Який в тебе пароль?

— Не знаю. Мені Роджер ставив.

Діна нервово клацає по клавіатурі, рухає мишкою. Дзвонить по телефону.

— Роджер, ти який Ілентині пароль поставив? — Слухає відповідь, набирає. — Роджер уже змучився тобі що разу «Windows» пере-установлювати. В нього і своєї роботи досить.

Ілентина відчуває свою провину. Стоїть поряд. Мовчить.

— Чому комп’ютер в тебе так повільно завантажується? В тебе антивірус «Kaspersky»? Він гальмує роботу комп’ютера краще всякого вірусу. Нічого не можна зробити, потрібно знову перевстановити. Ліцензійної «Windows» в нас немає, а піратські Роджер не ставить принципово. Мабуть установить тобі «Linux», він зараз фан цієї програми. І вірусів до неї немає, поки що.

Віртуальність.

Купання білого однорога.

Біля маленького будиночку стоїть одноріг, переступає ногами, з не терпінням чекає, поки ВІН і ВОНА на неї сядуть. Вже накрили спину шовковим покривалом, і тепер сперечаються хто як сидітиме.

— Я хочу сидіти так. щоб тебе бачити!

— Але, як що ми сядемо так, як кажу я, то матиму можливість притиснути тебе до себе і пестити твої груди і живіт.

ВІН сидить верхи, чекає поки ВОНА вмоститься, врешті не витримав шльопнув рукою по попі, пригорнув до себе і одноріг помчав до моря. В мокрому піску сліди копит, розлітаються бризки води, ВОНА хапається за гриву, ВІН притримує її. Делікатно тримає, йому подобається як груди хитаються при рухові, по черзі накриває долонею то один. то другий м’який горбочок. Вода вже покриває їхні коліна, одноріг зайшла в море, пливе. Краї покривала лежать на воді, огортають ноги, хитаються на хвилі.

— Ти хотіла, щоб я був до тебе обличчям?

Охоплює її стан, і переміщує себе. Тепер ВІН сидить до неї обличчям, спиною до голови однорога.

— Ой!?!?!

Бачить його голого і мокрого. Майже навпроти її очей на його грудях довкола сосків є трошки кучерявих волосків, в низу живота і нижче кучерявий волос зайняв би трохи більше території, але там гладко виголене і тільки далі на нозі не займане.

Реальність.

— Каву, чи чай?

— Уже вечір. Мабуть чай.

Закипає електричний чайник. Ріа розрізає торт.

— Обережно! Коли ви з ножем, ви страшна! — Тася розставляє блюдця.

— Мені так хотілося рибки, а ви мене так обламали. Зайшла в «Сільпо», а там так багато людей, довга черга до каси, ще й ви сказали, що не треба, то я не стала нічого брати.

— Коли ви подзвонили, я була в кабінеті у Шефи, не я це казала, то Шефа.

— Як пишеться книжка? — Ріа показує ножем на Ілентину. — Вона пише сексуальну книжку. Ми всі повинні поділитися своїм досвідом. Я уже розповіла одну пікантну річ!

— Я її вже записала.

— Ми всі будемо співавторами.

Ріа розкладає кусочки торта на блюдця.

— Співавтор уже є, — мовила Ілентина. Ріа це не зупинило, продовжила.

— Кожен повинен розповісти своє саме інтимне. От ви, Гриць, розповіли?

— Я уже всім повідомив, як у ковші екскаватора був втратив свою невинність.

— А я не чула!

Ріа не давно працює в цьому колективі, тільки з літа.

— Я тоді прийшов до дому переляканий. Думав, що