Пастка на дурнів [Джозеф Хеллер] (fb2) читать постранично, страница - 3
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (224) »
* * *
Дуже коротко — і при цьому мимоволі огрублюючи — цей зміст можна висловити буквально кількома словами: божевілля під прапором раціональності. Назва роману Хеллера в оригіналі «Catch-22» («Поправка-22») викликає аналогію з якою-небудь бюрократичною інструкцією, і аналогія ця аж ніяк не випадкова. Бюрократія завжди раціоналістична до маніакальності. Їй потрібно передбачити суворо визначений порядок дій на будь-який життєвий випадок, хоч би якою винахідливою виявилась реальність, створюючи ситуації, одна несподіваніша від іншої. Поки вічно мінливе життя не опиниться затиснутим у лещата параграфів, підпунктів і додатків, бюрократія не може вважати свою місію виконаною. І вона вперто прагне виключити саму можливість будь-яких імпровізацій, вже й не помічаючи, що пафос логічності, спрямовуючи подібні зусилля, перетворюється на одержимість такою логікою, яка методично вбиває живе життя. Та життя повстає, коли пробують умертвити його творчі сили, ламає найбездоганнішу схему і руйнує любовно виплекану логістику, але й саме при цьому нівечиться, калічиться об зведені бюрократією бар’єри, надовби, загородження. Тут невичерпна тема для мистецтва: у XX сторіччі, що стало свідком небаченого зростання бюрократії, яка проникла абсолютно в усі сфери буття, ця тема стала однією з домінуючих у світовій літературі. Одним з її відкривачів був Франц Кафка, письменник, що багато важить для Хеллера. Читачі таких творів Кафки, як «Процес» чи «Перевтілення», одразу ж відчують щось добре їм знайоме, поринувши в змальовувані американським прозаїком воєнні будні ескадрильї, що стає навіть не так втіленням порядків, прийнятих в армії, як моделлю відносин, притаманних усьому буржуазному суспільству. Наслідувачів у Кафки було багато, особливо в перші повоєнні десятиріччя. Хеллера, проте, до них не віднесеш. Перед нами не імітація, а перегук мотивів, причому ці мотиви у Хеллера осмислені цілком самостійно. Кафка, мабуть, найпесимістичніший митець, якого висунуло наше сторіччя. Катастрофічні настрої опановували його, і народжувались фантазії убивчо похмурі, хоч наївно і несправедливо вбачати в них якусь сваволю цього письменника — дійсність живила мізантропію Кафки і згодом безліч разів підтверджувала її майже пророчий смисл. Усе, зображуване Хеллером, мусило б викликати не менш гнітюче враження, якби не характер оповіді. В цій оповіді панує гумор. Вона і трагедійна, і бурлескна — причому це не проста суміш, а міцний сплав; хоч такі начала й, здаються несполучними. Цей гумор пізніше назвуть «чорним». Або «шибеничним». Хеллер опиниться в компанії прозаїків свого покоління, зарахованих до школи американського абсурдизму, — до неї з різним ступенем обгрунтованості відносили Джона Барта і Курта Воннегута, Дональда Бартельма, Стенлі Елкіна, Джона Хоукса, а родоначальником усієї цієї літературної генерації оголосили Володимира Набокова. Тоді, незабаром після гучного і скандального успіху «Лоліти» (1955), ім’я Набокова було в усіх на вустах. Його почали перевидавати і пропагувати, а наявність учнів — найкращий доказ впливовості майстра. Хеллер відхрещувався і від цієї спорідненості, і від прилиплого до нього визначення «чорний гуморист». Тим, хто прочитав його роман уважно й неупереджено, було ясно, що до абсурдизму- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (224) »
Последние комментарии
15 часов 5 минут назад
15 часов 5 минут назад
1 день 2 часов назад
1 день 2 часов назад
1 день 4 часов назад
1 день 4 часов назад