Мій чоловік — пінгвін... [Ірина Львова] (fb2) читать постранично, страница - 2

досвідчена жінка повинна уважно проаналізувати цю фразу, щоб не впасти в оману. Адже білого светра у нього від народження не було, а є світло-сірий та бежевий. «Той, що на гудзиках?» — запитуєте делікатно. «Ні, із плямою від кави на животі». Ага! Тепер ви точно знаєте, що ведуться пошуки бежевого светра. Щоправда, вони дуже ускладнюються обставинами «надягав учора», бо це означає, що знайти його можна у будь-якому невизначеному місці: під диваном, за тахтою, у ванній на гачку для рушника, у клітці з папугою або навіть у тій самій шафі («шукав» — це ще не привід втрачати пильність).

До речі, якщо ми вже заговорили про кольори, то треба визнати, що пінгвіни — невиправні дальтоніки. Одного разу моя пташечка упродовж місяця лікувала вухо, закапуючи у нього валер'янку. Поруч стояли вушні краплі у флаконі іншої форми, з кришечкою іншого кольору та з етикеткою. Де там! Пташиний мозок не зміг осягнути примудрощів аналізу кольорів, зате чудово спрацював фактор місця. Найдивовижніше у цій історії те, що вухо все-таки перестало боліти… Але після цього я дала собі клятву Гіппократа — дітей та пінгвінів до медикаментів не підпускати.

А знаєте чого бояться пінгвіни? Прибирання! Адже воно порушує священний культ «місця». У передінфарктному стані, з підібганими ногами він сидить на дивані і намагається збагнути, чому це пилюка, місце якій на шафі, на підвіконні, під диваном та на його власних вухах, раптом зникає у череві страшної звірюки під назвою «порохотяг». Підсвідомість підказує: ще трохи, і безжалісна рука дружини добереться до його тумбочки у спальні і повигрібає звідти старі газети, порожні банки з-під дезодорантів, іржаві цвяхи, поламані касети, стару м'ясорубку та блюдечко із запліснявілими залишками малинового варення, яким він лікувався від грипу позаминулого року. Тепер усі ці речі будуть заховані в інші місця, а отже, у нього майже не залишиться шансів віднайти їх коли-небудь у безмежних просторах двокімнатної «хрущовки». Узагалі, прибирання — справа небезпечна для здоров'я пінгвіна, тож перед ним варто запастися валідолом і нітрогліцерином. Пригадую, як одного разу мало не звела зі світу свого коханого, стерши пил на його робочому столі. Виявляється, там були записані телефони атташе Саудівської Аравії…

Та прибирання, навіть генеральне, ніщо у порівнянні з візитом тещі! Треба сказати, що у свідомості пінгвіна кожен член родини мусить мати строго визначене місце. Запитайте, де його донька, і він упевнено відповість: «У школі!» На дворі може стояти липнева спека, ваша донька може закінчити школу п'ять років тому — не суттєво. Колись пінгвін затямив, що його донька «у школі», і потрібна складна дресура, аби він помітив зміни і несподіванки, які відбуваються у житті (як-от: літні канікули, землетруси, народження внуків тощо). Коли одного разу він помічає у своїй оселі матусю дружини, що приїхала погостювати, з ним трапляється шок. Пінгвін дивиться на неї баранячими очима і, лише нализавшись до поросячого писку, опановує себе і називає її мамою. Пінгвінячі мізки їдуть зі швидкістю звуку: на його думку, тещине місце — за стільницею з варениками, біля купелі пінгвіняток, на дачній грядці з помідорами або ж на цвинтарі, але в ландшафт своєї квартири причесану і наманікюрену тещу він вписати не може. Проти інстинкту не підеш…

А де ж місце самого пінгвіна? Звичайно, біля вас! Виваляне у чужій пудрі, викупане в жіночих парфумах, із ніг до голови перемазане бридкою пурпуровою помадою, це пінгвіняче насіння з мужністю розвідника по-пластунськи доповзе до сімейного вогнища, покладе голову вам на плече і стверджуватиме, що в його серці — лише ви одна, і жодній іншій жінці немає там МІСЦЯ. Можете йому вірити. Це щира правда. Як і лебеді, пінгвіни — однолюби. Що ж до походеньок… То пусте! Просто пінгвіни жити не можуть без товариства і тусівок. Бачили, яка кількість птахів збирається щодня на крижині?

ЖЕРТВА АСТРОЛОГІЇ

Я обійшла півміста, поки нарешті в одному з кіосків надибала жіночий журнал DUREPA. Чоловіка дратує моя фанатична відданість саме цьому виданню.

— Не розумію, — щиро дивується він, — чим один ілюстрований мотлох відрізняється від іншого? Тебе не нудить від тих «рум'ян кольору стиглої фісташки», «фуфайок на бретельках а ля кутюр» і «ура! Кайлі Міноуг знову спить із своїм бой-френдом, можете заспокоїтись»?

— А я не розумію, чим твій «Хеннесі» кращий за самогон, — не залишаюсь я у боргу. — Ті самі скляні очі, філософські розмови й залицяння до зизоокої мавпи з третього поверху.

— Ну, знаєш, це вже занадто! — обурюється він і зникає з поля зору та бою.

Що вони взагалі тямлять, ті чоловіки, у наших справах? Немає однакових журналів, як немає двох однакових жінок! Один тебе навчить етикету на дипломатичному прийомі (а раптом?!), другий порадить, як позбутись зайвих зморщок на ліктях, третій розповість, у чому ходять парижанки. Почуваєшся справжньою леді: витонченою й обізнаною на всі випадки