Первый признак псевдонаучного бреда на физмат темы - отсутствие формул (или наличие тривиальных, на уровне школьной арифметики) - имеется :)
Отсутствие ссылок на чужие работы - тоже.
Да эти все формальные критерии и ни к чему, и так видно, что автор в физике остановился на уровне учебника 6-7 класса. Даже на советскую "Детскую энциклопедию" не тянет.
Чего их всех так тянет именно в физику? писали б что-то юридически-экономическое
подробнее ...
:)
Впрочем, глядя на то, что творят власть имущие, там слишком жесткая конкуренция бредологов...
От его ГГ и писанины блевать хочется. Сам ГГ себя считает себя ниже плинтуса. ГГ - инвалид со скверным характером, стонущим и обвиняющий всех по любому поводу, труслив, любит подхалимничать и бить в спину. Его подобрали, привели в стаб и практически был на содержании. При нападений тварей на стаб, стал убивать охранников и знахаря. Оправдывает свои действия запущенным видом других, при этом точно так же не следит за собой и спит на
подробнее ...
тряпках. Все кругом люди примитивные и недалёкие с быдлячами замашками по мнению автора и ГГ, хотя в зеркале можно увидеть ещё худшего типа, оправдывающего свои убийства. При этом идёт трёп, обливающих всех грязью, хотя сам ГГ по уши в говне и просто таким образом оправдывает своё ещё более гнусное поведение. ГГ уже не инвалид в тихушку тренируется и всё равно претворяет инвалидом, пресмыкается и делает подношение, что бы не выходить из стаба. Читать дальше просто противно.
Слог хороший, но действие ГГ на уровне детсада. ГГ -дурак дураком. Его квартиру ограбили, впустил явно преступников, сестру явно украли.
О преступниках явившихся под видом полиции не сообщает. Соглашается с полицией не писать заявление о пропаже сестры. Что есть запрет писать заявление ранее 3 дней? Мало ли, что кто-то не хочет работать, надо входить в их интерес? Есть прокуратура и т.д., что может заставить не желающих работать. Сестра не
подробнее ...
пришла домой и ГГ отправляется в общественную библиотеку, пялясь на баб. Если ГГ и думает, то головкой ниже пояса. Писатель с наслаждением описывает смену реакции на золотую карту аристо. Диалоги туповатые, на уровне ребёнка и аналогичным поведением. История драки в школе с кастетами и войнами не реально глупая. Обычно такие тупые деологи с полицией, когда один сознаётся в навете оканчивается реальным сроком. Когда в руки ГГ попали вымогатели с видео сестры, действия ГГ стали напоминать дешевый спектакль. Мне данный текст не понравился, сказочно глупый.
цьому житті. Десь зо два дні я сходив з гір і вийшов до військового табору, в якому були європейці у такій самій зеленій формі. Уже підходячи до воріт, я помітив кількох принишклих дехкан, котрі витягували з довгого дерев’яного ящика невелику ручну ракету. На той час я вже зрозумів сутність східної гостинності, тому зняв автомат з плеча і спробував їх обійти. На жаль, я так і не навчився ходити нечутно. Вже перший мій крок був почутий правовірними, і слава Аллаху, що я встиг розрядити в них автомат швидше, ніж вони зметикували випустити в мене ракету. На стрілянину відразу ж збіглися бійці з військового табору. Четверо душманів виявилися прошитими моєю чергою. Один із них уже був у гостинах в Аллаха, інші тільки намірялися. Симпатичні хлопці у військовій зеленій формі заходилися мене обіймати. Потім підійшов офіцер, міцно поцілував мене, при цьому мало не обдерши носа жорсткими вусами. Мені дали медаль з нормальним європейським текстом. Окрім медалі, мені відразу ж оголосили відпустку на двадцять діб. Вони подумали, що я — контужений, і тому не розмовляю з ними та не відповідаю на їхні запитання. Мене відвезли на джипі в Кабул, а звідти вже переправили до моря, до найдивовижнішого, наймирнішого у світі міста. Це місто не мало ймення. Його називали так: МІСТО ДЛЯ ВІДПОЧИНКУ ГЕРОЇВ ВОРОГУЮЧИХ АРМІЙ.
Це було прекрасне місто. На моїх очах низенькі одноповерхові будиночки важко зітхали вапняковими боками і спросоння сліпали вузькими вікнами. Кипариси потягувалися та підрівнювали своє гілля. А люди, що повиходили на вулицю, видавалися неквапливими птахами, що неохоче пливли вслід повітряній течії.
Через день після приїзду в мене виникла думка, що я віднайшов давно втрачену батьківщину. Я приїхав уранці. Вийшов з машини й тут же побачив перед собою білий, наче фата нареченої, дім. Я підійшов до нього і погладив долонею вапнякову стіну, ще не нагріту вранішнім сонцем. А потім звів долоні в молитовному жесті й відчув приємну шерехатість вапнякових крупинок, що залишилися на шкірі. Якщо ваша доля не нагадувала кульку для пінг-понгу, то ви не зрозумієте мене. Просто будь-яка війна відчувається спочатку долонями, потім — очима. Вони привчають ваші долоні до холодного металу, до гладеньких боків снарядів, до бруду, в який доводиться кидатися під час обстрілів. Ваші долоні поступово грубішають, і тоді може настати найстрашніше — атрофія чуттєвості, коли ваша долоня не зможе відрізнити розжарене жерло гармати від ніжної жіночої руки. Якщо це сталося — можете прощатися з життям, вам його більше ніколи не полюбити. Вам видається, що життя — це короткий перепочинок між атакою і контратакою. Зі мною, дякувати Богу, цього не трапилося. Я не дав привчити свої долоні до війни. І тепер мене тішить кожен дотик до дерева, до будинкової стіни, до жінки, котра намагається зрозуміти мене. Я знаю, що я живий, і це, мабуть, найголовніше.
Перші дні я просто блукав містом, вивчав його, видивлявся на море та гори, на чоловіків, повсюдно вбраних у спортивні костюми, на дівчат, котрі прогулювалися набережною. Я вже знав дещо про це місто. Вся його історія складалася з двох хронологічних дат: «ХІІ століття — засноване і збудоване мусульманами, XX століття — звільнене європейцями». Уся решта історії — це сьогодення.
Щойно я приїхав, водій відвів мене до ратуші, де в першу чергу поцікавилися, на чиєму боці й де я воював. Замість відповіді я показав обидві свої медалі. Мені тут же пояснили, що носити медалі в місті забороняється, так само як і носити військову форму, зброю та всі інші предмети, що мають пряме чи непряме відношення до воєнних дій.
За минулі роки я не раз намагався дати визначення, повніше та докладніше, всім можливим воєнним діям. Поступово межі цього поняття в моїй свідомості розширялися, відповідно із збагаченням мого вимушеного військового досвіду, і врешті-решт я зрозумів, що воєнні дії включають у себе не тільки і не стільки маневри, атаки, розстріли та бомбардування, а й озброєний грабіж, бандитизм та будь-які інші види агресії. Якщо людина гласно чи негласно оголошує війну іншій людині, закону, суспільству, всі її подальші дії можна сміливо називати воєнними. До цих самих дій я відношу воєнні ігри дітей, що змалку привчаються до іграшкових автоматів, танків і гармат, до жартівливих розстрілів та обшуків. У своєму житті я не зустрів ще жодного дитинчати, котре б не мріяло чимшвидше вирости і повоювати. А скільки разів я запитував дітей: «Хто твій ворог?» — і у відповідь чув не імена хлопчаків із сусідньої вулиці, а назви країн та національностей, про які ці діти й уявлення не мали. Я, було, вже зовсім утратив надію знайти яку-небудь мирну країну і стати її громадянином, проте моя пінг-понгова доля змилосердилася та привела мене до цього міста, де вже першого дня вдягнув казенну спортивну форму і зажив життям відпочиваючих героїв ворогуючих армій.
Поселився я в невеличкому готелі, розташованому далеченько від моря, але поруч із кипарисовим гаєм. Портьє мені
Последние комментарии
12 часов 12 минут назад
20 часов 12 минут назад
1 день 11 часов назад
1 день 14 часов назад
1 день 15 часов назад
1 день 15 часов назад