Ріккі-Тіккі-Таві (Збірник) [Редьярд Кіплінґ] (fb2) читать постранично, страница - 3

природознавства можна прочитати, що вжалений змією мангуста з’їдає якусь травичку, що його виліковує. То вигадка. Перемога досягається лише завдяки гострому зору і спритності лап — зміїний укус проти стрибка мангусти, — а оскільки нічиє око не в змозі відстежити рух голови змії, коли вона жалить, ці властивості здаються набагато дивовижнішими за будь-яку чарівну траву.

Ріккі усвідомлював нестачу потрібного досвіду, і тим більше його тішила думка, що він спромігся уникнути нападу ззаду. Водночас мангуста став почуватися впевненішим, тому був готовий дозволити Тедді, який біг до нього садовою стежкою, погладити себе.

Та щойно хлопчик зупинився, щось ледь ворухнулось у пилюці й тоненький голосок проказав:

— Стережись! Я — смерть!

Це була Карайт, сіро-бура змійка, котра обирає переважно запорошений ґрунт; а жало має таке ж отруйне, як і кобра. Та людям від неї більше шкоди, бо через малий розмір зміючку ніхто не помічає.

Очі мангусти знову почервоніли, й він, витанцьовуючи, підтюпцем задріботів у бік Карайт своєрідним перевальцем, успадкованим з материнським молоком. На перший погляд, це справді дуже кумедно, але така абсолютно збалансована хода дає змогу злітати у стрибку під будь-яким кутом; і в цьому полягає перевага, коли доводиться мати справу зі зміями. Якби ж-то Ріккі уявляв, що на нього очікує поєдинок, небезпечніший за сутичку з Нагом: адже Карайт така маленька та в’юнка, що коли не вдасться схопити її трохи нижче голови, змія вжалить у око або губу. Однак Ріккі-Тіккі цього не знав: його очі налилися кров’ю, він хитався взад-вперед, визираючи, куди б зручніше вчепитися зубами. Карайт зробила випад. Ріккі різко майнув убік і спробував теж атакувати, але злобна крихітна сіро-бура голівка стрімко опинилася майже біля тім’я мангусти, що змусило Ріккі-Тіккі перекинутися в повітрі; та клята бестія не від ставала.

Хлопчина обернувсь до бунгало й крикнув:

— Погляньте-но! Наш мангуста вбиває змію!

І Ріккі почув на жаханий зойк мами Тедді. Його батько вибіг із тростиною, однак саме в цю мить Карайт схибила, не розрахувавши дальності чергового випаду, й Ріккі-Тіккі миттєво вскочив на змійку, вчепившись у неї передніми лапами, поспішно прокусив їй спину якомога вище до голови і скотився геть. Цей укус паралізував Карайт; Ріккі налаштувавсь було з’їсти її, починаючи з хвоста, як велить обідній звичай його сімейства, проте згадав, що ситна їжа робить мангусту неповоротким. Тож якщо хочеш зберегти в належній готовності силу та спритність, треба залишатися худорлявим.

Він відійшов і заходився качатися у пилюці під кущем рицини^[8], тоді як великий чоловік добивав палицею мертву Карайт.

— Навіщо це? — подумав Ріккі-Тіккі. — Я ж із нею вже впорався.

Тут мати Тедді схопила мангусту в міцні обійми, вигукуючи, що той врятував «її кровиночку» од смерті, тато зауважив, що пророкував щось подібне, ну а синок кліпав великими від переляку очима. Ріккі доволі забавляла уся ця метушня, причин якої він, певна річ, не розумів. Либонь, мама могла б так само голубити й Тедді, якби той вовтузився в пилюці. Утім, Ріккі-Тіккі цілком пишався собою.

Цього ж дня за вечерею, шастаючи поміж фужерів на столі, він тричі міг наїстися під зав’язку всілякої смакоти; та Ріккі пам’ятав про Нага й Нагайну, і хоча йому були дуже приємні пестощі матері Тедді, а також подобалося сидіти на плечі хлопця, очі мангусти раз у раз червоніли, після чого лунав довгий войовничий клич: «Рікк-тікк-тіккі-тіккі-чк!»

Тедді взяв Ріккі із собою в ліжко, наполігши, аби той спав у нього на грудях. Ріккі-Тіккі був надто вихованим, щоб укусити або подряпати, але не встиг малий заснути, як він вирушив у нічний обхід по дому і в темряві наткнувся на Чучундру, мускусну щурку, що кралась уздовж стіни. Чучундра — це безталанне створіння з розбитим серцем. Вона хникає та скиглить усю ніч, прагнучи набратися рішучості й вибігти на середину кімнати, однак ніколи не наважується.

— Не вбивай мене, — схлипнула Чучундра. — О Ріккі-Тіккі, не вбивай мене!

— Ти гадаєш, що гроза змій зв’язуватиметься з мускусними щурами? — презирливо пхекнув мангуста.

— Той, хто вбиває змій, від них же і гине, — скорботніше, аніж зазвичай, мовила тонкослізка. — Хіба я можу бути впевненою, що якоїсь особливо безпросвітної ночі Наг не сплутає мене з тобою?

— Тобі це навряд чи загрожує, — відрізав Ріккі, — бо Наг у саду, а ти, я знаю, туди не виходиш.

— Моя двоюрідна сестриця щурка Чуа розповідала… — почала Чучундра й осіклась.

— Розповідала що?

— Тс-с! Наг всюдисущий, Ріккі-Тіккі. Тобі треба поговорити з Чуа в саду.

— Я не можу, тому ти маєш мені сказати. Мерщій, Чучундро, інакше я тебе вкушу!

Чучундра всілася навпочіпки й залилася гіркими сльозами, які стікали по її вусах.

— О, яка я нещасна! — ридала вона. — У мене ніколи не вистачить хоробрості, щоб вибігти на середину кімнати. Тс-с! Либонь, мені