Житейське море [Іван Карпович Карпенко-Карий] (fb2) читать постранично, страница - 5
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
Ява VII.
Хвиля й Маруся. Довга павза. Маруся переклада речі і кладе їх у скриню; дівчата вносять гладжені сорочки, кладуть і виходять. Маруся. Чого ж ви мовчите? Розказуйте, що бачили цікавого у світі. Хвиля. Ви не любите слухати того, що я говорю, а я так переповнений одною думкою про вас, що мені нічого більше в голову не лізе. Маруся. Ну, то читайте он журнал; а то ви слідкуєте за моїми рухами, й я не можу спокійно робити свого діла. Хвиля. Дозвольте ж хоч дивитись на вас! Маруся. З вами можна стратити і святе терпіння! Ви нахаба, яких я ще не бачила! ... Як би я не була певна у своїх моральних силах, то розказала б усе Іванові. Хвиля. Розкажіть. Він викличе мене на поєдинок, і я його вб’ю. Маруся. Фу, противний! Що з вами сталось? Хвиля. Я вас люблю безумно! [28] Входить Пріська. Пріська. Маріє Данилівно, Махметка тут. Маруся. Клич! (Пріська вийшла.) Дуже рада, що так сталося. Я замкну двері перед вами і для охрани поставлю сторожа Махметку. Хвиля. Не забувайте, що Татари золото люблять. Маруся. Не міряйте всього золотом. Махметка преданний [29] мені чоловік і за його плечима я буду тут сидіти, як у фортеці. Хвиля. Нема такої фортеці, яка б після довгої осади [30] не здалась. (Входить Махметка, на вид сильний чоловік.) Махметха, кланяється. - Доброго здоровля! Маруся. Здоров, Махметка. Ти хочеш нанятися сторожем до мене? Махметка. А чого ж не хотіть? Настояще хочу! Маруся. Ми тут самі баби зостаємся, то ти нас будеш стерегти не тілько від злодіїв, а й від злих мужчин. Махметка. Махметка сам злий, його знають: раз-два і через паркан сторч головою! Маруся. Мені такого і треба. Маєш десять карбованців у місяць і харчі. Згода? Махметка. Маєш вірного пса! Маруся. З сьогоднішнього дня й зоставайся. Махметка. Я вже зостався. Будеш довольна. [31] (Виходить.) Махметка слово держить! (Чути дзвінок.) Маруся. Відчиніть двері. Хвиля. До речі, подивлюсь, чи міцний замок. (Іде. Двері відчиняються, й показується ефектна, красива артистка Ваніна.)
ЯВА VIII.
Ті ж і Ваніна. Ваніна, на дверях. - Простіть! Подзвонила й хотіла ждати, коли дивлюсь, двері незамкнені, й я ввійшла. Підходить. Вибачайте, може, не в пору? Артистка Ваніна. А ви, певно, Марія Данилівна, жінка нашого знаменитого артиста? Маруся. Так. Ваніна, обніма й цілує. - Дуже рада з вами познайомитись. Ми з Іваном Макаровичем служимо в одній трупі. Хвиля. Давно? Ваніна, глянувши на нього, до Марусі. - Їду на сезон і забігла спитати, коли їде Іван Макарович. Маруся. Сьогодні; прошу сідати. Ваніна. Познайомте. Хвиля. Капітан власного судна. Ваніна. Моряк? Хвиля. По сухому путі судном не плавають. (Ідучи мимо Марусі.) Одна з багатьох. Ваніна. Що ви сказали? Хвиля. Нічого - я кашлянув. Ваніна, сміється. - Оригінальний кашель. Хвиля. Морський! Ваніна, сміється. - Так Іван Макарович їде сьогодні? Дуже рада, що матиму попутчика. Хвиля, під ніс. Приятного для серця. Ваніна. О, та в вас сухий бронхіт! Хвиля. Застарілий, хронічний.
Ява IX.
Ті ж і Іван, з маленьким своїм синком на шиї, скаче конем. Іван. Гоп, гоп, гоп! Ппрр.! О! Людмила? А ти де тут узялася? Ваніна, протяга йому руку. - Тільки-що приїхала... Іван. Руки заняті. Де ж була? Ваніна. На дачі Ракофукса. Брала морські ванни, їду на сезон і заїхала провідати вас. Іван. Я зараз. Здам пасажира няні. Маруся. Чому ж не одпочиваєш? Іван. Ліг - не спиться. А тут Івасик прийшов... Ну, козаче, держись, візьми батька за чуба! Так. Гоя, гоп, гоп! (Скаче конем за двері.) Ваніна. Ах, яка чудова картина! І хто б подумав, що великий артист Іван Макарович такий примірний сім’янин? У мене сльози на очах! Хвиля. У вас на мокрому місці очі. Ваніна. Моряк привик до води, й йому скрізь мокро, тільки душа, очевидно, суха й не почува сімейних радощів. Хвиля. А ви сімейні! Ваніна. Я женщина й артистка: ілюзії легко находять стежку до нашого серця. Хвиля.
Последние комментарии
7 часов 51 минут назад
15 часов 50 минут назад
1 день 6 часов назад
1 день 10 часов назад
1 день 10 часов назад
1 день 10 часов назад