Новобранець [Іван Карпович Карпенко-Карий] (fb2) читать постранично, страница - 2
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (7) »
- Ні, вже уважте на мою старість. Розкажіть мені, як воно буде з моїм сином: казали, що вільготний, а тепер загадують у прийом везти.
- Ніколи нам! - каже й писар.
- Та вже будьте ласкаві!.. Якщо теє, то...
- А подивіться там по ревізії, як він стоїть? Писар знехотя вернувся до столу.
- З якого села?
- Тарасівський, пане писарю!
- Та скоріше, Онопрій Хведорович, справляйтесь, бо ще й спізнимось!
- А звуть як?
- Грицько Мирошник.
Писар найшов сімейство Мирошникове та й каже:
- У тебе, діду, три сини: Дем'ян від першої жінки. Петро й Іван від третьої. Петрові в цім році черга; він зовсім не льготний, бо єсть старший син Дем'ян.
- Оце так! Хіба ж Дем'ян зо мною живе? Він сам чоловік старий, у його єсть діти свої... Хіба він на мене буде робити?.. Та нехай на мене, а на матір? Вона ж йому мачуха!
- Це вже не наше діло, діду! Іди в город, там розпитуйсь. Як воно буде - ми не знаємо. Єсть у тебе три сини; Петрові черга, то ти його й привозь на Кузьми-Дем'яна... А вільготи йому нема, бо є ще в тебе син Дем'ян, старший. - 3 цими словами голова й писар вийшли з волості.
II
Замолоду якось легше чоловікові горе терпіть - він надіється, що перебуде лихо. У старого ж чоловіка ні здоров'я, ні надії нема, то дуже тяжко йому, як часом трапиться... несподіване лихо спіткає. Дід Грицько хоч і багато на своєму віку бачив усякого горя, і згорбило воно його, а все ж не таке тяжке було те давнє, забуте горе, як теперішнє. Одно те, що він і в думці не покладав, щоб Петро покинув його на старість, а друге - йому ніяк не вірилось, щоб се по правді було... "Як же таки можна, - міркував дід, - одного робітника взять? Дем'ян в одділі, у Дем'яна п'ятеро своїх діток... яку ж він мені поміч дасть, коли йому ледве стає своїх діток одягнуть та годувать? Ну, нехай ще мене, старого; я таки батько... а мачуха та малі діти?"
Так міркував старий Грицько, як ішов з волості. З дому Грицько пішов натщесерце і дуже охляв, та за думками, що гнітили його, й про їжу забув. Тільки ноги старі не хотіли зовсім слухать діда. Він ледве-ледве переступав, упираючись на ціпок, а далі сів на дорозі одпочить. Зовсім надвечір доплентавсь Грицько додому.
- Що се ви, тату, так довго барились? - спитав його Петро. Він сидів на призьбі з жінкою, і дід сів біля них.
- Ноги, сину, старі, ледве дочвалав.
- А чого ж там кликали вас, тату? Яке таке діло припало, щоб старого чоловіка тягти до волості?
- Ніде правди діти, треба тобі розказать, яке діло, бо крути не верти, а прийдеться й тобі знать це діло. Біда, діточки, нас спіткала несподівано. Я собі міркував, та й люди казали, що ти вільготний, то в москалі не підеш; через те оженив тебе, сину, думав - доживу віка з старою при тобі. Аж тут сьогодні десятник загадує везти тебе до прийому на Кузьми-Дем'яна. Так оце я ходив, щоб довідаться, як воно так. Тоді й писар казав, що ти вільготний, а тепер - на тобі! - Грицько тяжко дух перевів. Голос його тремтів, на старих очах показались сльози.
Жінка Петрова, Ярина, зовсім пополотніла. Вона вже ходила важкою і скоро ждала родин. Петро слухав батька, і все нижче та нижче клонилась йому голова, ніби вона важча стала і не міг він вдержати її рівно. Всі мовчали.
- У волості нічим не порадували, - знову заговорив дід. - Кажуть, що у мене є ще старший син, Дем'ян; то через це ти не маєш вільготи.
Ярина тихо плакала, а Петро, низько похиливши голову, дивився в землю.
- На кого ж ти мене оставиш? - промовила Ярина. - Що я, бідна, буду робить з малою дитиною? Доле моя нещасливая! Голубе мій, Петре!..
Ярина голосно заплакала і припала головою до Петра. Петро здригнувся, йому важко було й гірко, що він нічого не міг сказати Ярині, не мав чим розважити її. Самого сльози душили, а він силкувався не показати цього. Петро тільки і сказав: "Орисю, не плач!" Та так же жалібно та ласкаво сказав, що Ярина зовсім розревілась і обняла його за шию.
- Годі, діти, будемо богу молиться... Він милосердний. Він утішить нас!.. Ходім у хату.
В хаті, як дозналась мати, піднявся такий плач, що Петро не витерпів, взяв шапку й вийшов надвір! Дуже йому жаль було старого батька й матері, бо вони без його повинні в старці піти, а ще більше жінки! Недавно побрались, не сьогодні-завтра родини і треба покидать!
"Не страшно мені ні війни, ні служби - нічого мені не страшно. Пішов би, як усі, вислужився б; та як подумаю про батька, матір і жінку, то мов гадюка коло серця в'ється. Нащо було женитися?.."
Так думав Петро.
До Кузьми-Дем'яна ще було з місяць. Стара мати й жінка лагодили Петра в дорогу; кожний день плакали, а Петро молотив хліб, крив хату і сумував. Дід Грицько разів три був у городі, заходив до
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (7) »
Последние комментарии
15 часов 57 минут назад
16 часов 14 минут назад
16 часов 27 минут назад
16 часов 32 минут назад
19 часов 4 минут назад
19 часов 8 минут назад