Фауст. Лірика [Йоганн Вольфганг Ґете] (fb2) читать постранично, страница - 3

перед німецькою драматургією. Не менше вабить Гете і сучасність, яку він, в аспекті, близькому до реалістичного, відтворює в уславленому романі «Страждання молодого Вертера»

(1774), що мав незвичайний успіх у Німеччині і далеко за її межами (потрапив навіть у Китай).

Але зупинимося докладніше на ліричній поезії Гете. В той час, коли навколо нього склався рейнський гурток «буряних геніїв», у літературних колах Німеччини точилися дискусії: яким шляхом, французьким чи

англійським, має простувати німецька поезія, що, здавалося, безнадійно відстала за останні сто років. Французький шлях — поезія класицистична, раціоналістична за змістом і нормативна за поетикою, підпорядкована розробленому кодексові законів і правил; англійський — поезія, яка дедалі більше проймалася передромантичними віяннями й настроями, поезія «вільної форми» і переважно емоційного змісту. Через якихось п’ять років такі дискусії втратили сенс. Питання, яке ще недавно так хвилювало всіх причетних до поезії, тепер здавалося розв’язаним остаточно. Одним потужним вибухом свого поетичного генія Гете не тільки підніс доти, здавалося, безнадійно відсталу німецьку поезію до європейського рівня, а й з багатьох поглядів перевершив його. Головне ж, він ствердив її на шляху самобутнього національного розвитку.

Рішуче відкинувши застарілі канони й спираючись на ідеї Гердера та фольклор, Гете створює ліричну поезію нового взірця, досягає в ній незвичайної безпосередності й щирості поетичного вираження. Поезія Гете почала зображати внутрішнє життя людини в динаміці, вона — вся рух, уся ритм і музика. І якщо раніше поети широко вдавалися до опосередковуючої образності — уособлень і персоніфікацій, алегорій і риторичних фігур, умовних стилізацій тощо,— то в Гете майже зовсім зникає дистанція між переживанням і його словесним виразом. Слово в нього стає немов безпосереднім чуттєвим втіленням побаченого й пережитого поетом. «Яким усе це було новим, скільки тут чарівничої свобода, мелодійності й барвистості, як під бурхливим поривом цих ритмів летіла пудра з раціоналістичних перук!» (Т. Манн).

Ось славнозвісна «Майова. пісня», яку слушно називають віршем-вшуком, віршем-поривом: вона майже

поспіль складається з вигуків, що виражають радість життя й радість любові, які зливаються в один дзвінкий емоційний акорд. Весняне буяння природи тут не барвисте тло любовного почуття і не музичний акомпанемент — вони становлять органічну єдність, внаслідок чого почуття втрачає індивідуальні риси й стає могутньою стихійною силою, що цілком захоплює і скоряє.

В штюрмерський період Гете написав і кілька поезій у стилі народних пісень: «Дика троянда», «Фіалка», «Фульський король», «Спіймав хлопчик синичку», ще деякі вірші. Поет проймається духом і мелодикою народних пісень, оволодіває секретами їхньої поетичної чарівності, їхніми формами й ритмами, що міняються зі зміною емоційного змісту. За словами відомого німецького вченого А. Бельшовського, автора однієї з кращих у XIX ст. монографій про Гете, «в міру того, як поет поринав у хвилі народної поезії, власні його твори набували тієї дивовижної звучності, тієї чарівної простоти, свіжості й щирості, і водночас тієї пластичної образності, завдяки яким вони, здавалось, на ціле століття випередили поезію».

Гете створює і чудові зразки поезії-гімну, наповненої філософським змістом, який, цілком незвично для того* часного читача, поєднується з бурхливою емоційністю («Пісня мандрівника в бурю», «Мандрівник», «Пісня Магомета», «Ганімед», «Прометей», «Морська подорож»). Абстрактні питання буття — людина в світобудові, її місце й призначення, зв’язок з природою та її стихіями тощо,— які раніше правили поетам за предмет урівноважених, елегійно забарвлених філософічних роздумів, у Гете не лише по-філософському осмислюються, а й переживаються з незвичайною емоційною напругою, з темпераментом «буряного генія». Характерного штюрмерського звучання набувають у нього «вічні образи» світової літератури. Так, його Прометей — це бунтар, що кидає гордий виклик Зевсові, який уособлює небесну й земну тиранію. Для гетівсь* кого Прометея, на відміну від міфологічного, неприйнятний будь-який компроміс із тираном, він хотів би звільнити людей від покірливості й зробити їх вільними. Магомет у його «Пісні про Магомета» — це видатна особистість, наділена могутньою волею, яка згуртувала й повела за собою маси людей.

Загалом же, поезія Гете надзвичайно багата на думки й почуття, теми й мотиви, стилі й форми. Здається, жодна грань людського життя не обійдена в його поетичному світі.

Після 1775 року він відходить від «Бурі й натиску», та й рух цей із часом занепадає.

Наприкінці ж 1775 року поет приймає запрошення молодого саксен-веймарського герцога Карла-Євгена і прибуває до його столиці Веймару, де й залишається до кінця свого довгого життя — в ролі