По той бік добра і зла. Генеалогія моралі [Фрідріх Ніцше] (fb2) читать постранично, страница - 2

запитань і знаків питання. Чи хто повірить, що нам зрештою стане видаватись, ніби цієї проблеми ще ніколи не виникало, ніби саме ми вперше побачили її, звернули на неї увагу, зважились на неї? Саме тут відчувається якийсь ризик, і більшого ризику, мабуть, не буває.

2

«Як може щось виникнути зі своєї протилежності? Наприклад, істина з хибного міркування? Або жадання істини зі жадання ошуканства? Або некорисливий учинок із користолюбства? Або ж сонячно чисте споглядання мудреця з пожадливості? Таке перетворення неможливе, хто мріє про нього, той дурень і навіть гірше; найвартісніші речі повинні мати інше, власне походження, - годі шукати їхніх першоджерел у цьому минущому, спокусливому, оманливому, нікчемному світі серед веремії безумств і пристрастей! Навпаки, в лоні буття, в неминущості, в прихованій божественності, у «речі в собі» - там має бути їхня причина, і ніде більше!» Такі судження породжують поширену упередженість, за якою завжди можна розпізнати метафізиків усіх часів; такі оцінки становлять тло всіх їхніх логічних процедур. Спираючись на цю свою «віру», вони прагнуть досягнути «знань», отримати те, що зрештою врочисто проголосять «істиною». Основна віра метафізиків - це віра в існування протилежних цінностей. Навіть найобережнішому з них не спаде на думку одразу засумніватися саме там, де сумніви найпотрібніші, дарма що вони присягалися «de omnibus dubitandum», «сумніватися в усьому». Можна, по-перше, засумніватися, чи існують протилежності взагалі, а, по- друге, в тому, чи не є народні оцінки та протилежні цінності, що їх підтверджують своїм авторитетом метафізики, лише глибокими оцінками й найближчими перспективами, до того ж, може, перспективами, оціненими знизу, або, коли скористатися звичним серед художників висловом з жаб'ячої перспективи. Попри всю вартість, якої можна надати істинному, правдивому, некорисливому, все ж може виявитися, що ілюзії, прагненню ошуканства, корисливості й жаданням слід надати в житті набагато більшої і принципової вартості. А ще може виявитися, що вартість чогось доброго й гідного шани якраз і полягає у тому, що воно фатальним чином споріднене, пов'язане, зчеплене з чимось поганим, що начебто протилежне, - а може, й тотожне йому. Можливо! Але хто хоче перейматися такими небезпечними можливостями! Для цього слід дочекатися появи нової породи філософів, таких, хто мав би інші, протилежні вподобання і схильності, ніж ті, які властиві нинішнім філософам, і ці нові філософи були б філософами небезпечного можливого в якому завгодно розумінні цього слова «може бути» з будь-якого погляду. - Кажу вам цілком серйозно: я вже бачу прихід таких філософів.

Начитавшись філософів між рядками, і надивившись на їхні пальці, я віддавна кажу собі, що навіть у випадку філософського мислення більшу частину усвідомленого мислення слід приписати інстинктивній діяльності; тут слід переучуватись, як і тоді, коли йшлося про успадковане і «природжене». Факт народження не відіграє майже ніякої ролі в процесах успадкування, так само і «свідомість» у будь-якому важливому аспекті протистоїть інстинктам: частиною усвідомленого мислення філософа потай керують його інстинкти, зводячи те мислення в наїжджені колії. Та й за всією логікою, з її начебто довільним розвитком, стоять певні оцінки, або, коли говорити відверто, фізіологічні імперативи, спрямовані на підтримку певного способу життя. Наприклад, визначене, має більшу вартість, ніж невизначене, ілюзія має меншу вартість, ніж «істина»; такі оцінки, маючи важливе регулювальне значення для нас, можуть бути, одначе, лише поверховими оцінками, свого роду niaiserie, дурницями, конче необхідними для підтримки існування таких істот, як ми. Отже, слід мати на увазі, що аж ніяк не людина є «мірою всіх речей»...

4

Хибність певного судження — ще не заперечення цього судження, і це, мабуть, найдивовижніший із наших парадоксів. Питання полягає в тому, якою мірою це судження сприяє життю, підтримує його, підтримує ввесь людський рід і, можливо, навіть виховує його. Ми готові рішуче стверджувати, що найхибніші судження (до яких апріорі належать синтетичні судження), для нас найнеобхідніші, що без допуску логічних фікцій, без примірювання дійсності до геть надуманого світу безумовного, самототожного, без постійної фальсифікації світу за допомогою чисел, людина не могла б існувати, що відмова від хибних суджень була б відмовою від життя, його запереченням. Визнати брехню за умову існування - це, звісно, ризикований спосіб чинити опір звичному відчуттю вартості речей, і філософія, яка на таке зважується, вже саме цим ставить себе по той бік добра і зла.

Ми схильні ставитись до всіх філософів почасти недовірливо, почасти глузливо не тому, що знову і знову з'ясовуємо, наскільки вони невинні, як часто і як легко помиляються і впадають в оману, — одне слово, не тому, що вони інфантильні й по-дитячому простакуваті, а тому, що не досить щирі, одностайно здіймаючи великий і