В целом средненько, я бы даже сказал скучная жвачка. ГГ отпрыск изгнанной мамки-целицельницы, у которого осталось куча влиятельных дедушек бабушек из великих семей. И вот он там и крутится вертится - зарабатывает себе репу среди дворянства. Особого негатива к нему нет. Сюжет логичен, мир проработан, герои выглядят живыми. Но тем не менее скучненько как то. Из 10 я бы поставил 5 баллов и рекомендовал почитать что то более энергичное.
Прочитал первую книгу и часть второй. Скукота, для меня ничего интересно. 90% текста - разбор интриг, написанных по детски. ГГ практически ничему не учится и непонятно, что хочет, так как вовсе не человек, а высший демон, всё что надо достаёт по "щучьему велению". Я лично вообще не понимаю, зачем высшему демону нужны люди и зачем им открывать свои тайны. Живётся ему лучше в нечеловеческом мире. С этой точки зрения весь сюжет - туповат от
подробнее ...
начала до конца, так как ГГ стремится всеми силами, что бы ему прищемили яйца и посадили в клетку. Глупостей в книге тоже выше крыши, так как писать не о чем. Например ГГ продаёт плохенький меч демонов, но который якобы лучше на порядок мечей людей, так как им можно убить демона и тут же не в первый раз покупает меч людей. Спрашивается на хрена ему нужны железки, не могущие убить демонов? Тут же рассказывается, что поисковики собирают демонический метал, так как из него можно изготовить оружие против демонов. Однако почему то самый сильный поисковый отряд вооружён простым железом, который в поединке с полудеманом не может поцарапать противника. В общем автор пишет полную чушь, лишь бы что ли бо писать, не заботясь о смысле написанного. Сплошная лапша и противоречия уже написанному.
м'якушка посипалася з нього, як брудний пісок.
— А де ж ваш рис?
— Забрали саїби.
Обличчя Інсура потемніло.
— Страшною дорогою пробирався я до вас, — сказав Інсур. — Лісами і болотами, крізь густий бамбук і колючі джунглі. Білка не пролізла б там, де я проходив. Але і тут, далеко від великих міст, за лісами і кам'янистим степом, вони знайшли вас, Ордар-Сінг!
— Тигра не лякають ні ліси, ні степи, коли він шукає здобич.
— Тигру треба перебити лапи!..
Подорожній вийняв хлібчик з торби й поклав на стіл. Хазяїн узяв прісняк і довго дивився на візерунок із сухих закрутків.
— Барракпур? — спитав хазяїн.
— Барракпур! — відповів гість.
— З чого почали?
— Почали з патронів.
Вони говорили дуже тихо. Хазяїн гукнув дружину, швидко сказав їй кілька неясних слів і віддав хлібчик. Хазяйка відразу ж заметушилася в темній, неосвітленій половині хатини, затопила в печі й замісила прісне тісто… Чоловіки чекали.
Хазяїн розглядав кам'яне обличчя подорожнього.
— Ти постарів, Інсуре! — сказав хазяїн.
Подорожній кивнув головою.
— Чи жива твоя дружина, Інсуре?
— Не знаю, — сказав подорожній. — Я не був удома ще відтоді…
— Ай-яй! — поспівчував хазяїн і журливо зацмокав язиком. — Десять років ти не був дома!.. Ай-яй, в дружини твоєї велике горе, Інсуре!..
— Велике горе, — сказав подорожній. — І в дочки велике горе…
Він кивнув на двох дівчаток хазяїна, що вовтузився в кутку.
— Моя донька старша за них! — сказав Інсур. — Їй зараз… — Він помовчав, підраховуючи. — Їй зараз уже тринадцять років.
Хазяїн знову журливо зацмокав.
Хазяйка вийшла з темної половини.
Вона поклала на стіл дванадцять однакових пласких хлібчиків, точнісінько таких, як приніс Інсур.
Шість із них хазяїн підсунув гостеві.
— А ці мені, — сказав хазяїн.
Він узяв шість хлібчиків і вийшов.
Незабаром за тонкою бамбуковою стіною хатини почулися приглушені голоси, легке тупотіння босих ніг, потім усе затихло. Хазяїн повернувся.
— Гінці пішли! — сказав хазяїн. — На північ, на захід і вниз по Джамні — на південь.
— Скажи усім, Ордар-Сінг, хай будуть готові! Часу лишилося небагато. Прощавай!
Подорожній узяв шість хлібчиків, які дав йому хазяїн, і вийшов. Той присвітив гостеві смолоскипом.
— Завтра знатимуть у Ферозабаді, у Бартпурі, — сказав хазяїн. — Позавтра — в Годулі… Шість хлібчиків… у шість селищ пішли гінці… Не спіткнися, Інсуре!
Він підняв смолоскип. Білий, свіжообструганий телеграфний стовп, — недавно тут провели телеграф, — виступив з темряви. Високо над деревами гудів дріт, вісті по ньому ще торік почали летіти з Лахора у Бенарес, з Калькутти у Пешавар, в усі кінці півострова.
— Електричний диявол літає отам, зверху, — поскаржився хазяїн, — по стальних жилах. У Делі, у Лахор, у Пешавар. Швидко летить, о-о!..
Він затрусив головою.
— Мої вісті летять швидше, Ордар-Сінг! — сказав подорожній. — Набагато швидше! — І він посміхнувся уперше за весь вечір.
Хазяїн скрикнув і відступив. Смолоскип затремтів у його руці.
— Свята Парватті! — сказав хазяїн. — Що сталося з твоїми зубами, Інсуре?..
Він підніс світло до обличчя гостя.
Замість передніх зубів, — і верхніх, і нижніх, — у гостя стирчало кілька поламаних, потертих пеньків, що ледве виднілися над яснами. Зубів не було, наче їх спиляли нерівною пилкою.
— Що сталося з твоїми зубами, Інсуре? У тебе були зуби, як у рисі!..
Гість не відповів.
— У тебе були зуби міцніші від заліза!
— Залізо виявилось міцнішим! — посміхнувся гість. — Бувай здоров, Ордар-Сінг!
Він ступив кілька кроків, потім, наче пригадавши щось, обернувся.
— Ти звеш мене Інсуром? — запитав він. — Забудь це ім'я, Ордар-Сінг!
— Інсуром, авжеж, Інсуром-Панді! Таким я знав тебе завжди… — прошепотів хазяїн.
— Забудь це ім'я! — твердо повторив гість. — Зви мене Панді, просто Панді, як кличуть багатьох. Прощавай!
І він пірнув у темряву.
Розділ другий
Іскри летять далеко
Опівдні Панді уже був на невеличкій військовій станції; він пройшов її всю, від гарного білого будинку офіцерського зібрання до солдатських ліній[1] за пустирем. У напівтемній крамниці, де торгував перс, у затінку, під навісом, він перечекав до ночі, а потім, коли стемніло, пішов по лініях, уздовж однакових низеньких солдатських хатин, вкритих свіжим очеретом. Роздивився і, завернувши на бічну стежечку, з чорного двору, через кухню, увійшов у приміщення артилеристів.
— Хто такий? — суворо запитав наїк, тубільний капрал, і зразу ж замовк. Інсур простягнув йому якусь зім'яту темно-червону квітку. Наїк придивився до мережива пелюсток.
— Увіходь! — прошепотів наїк.
Він повів Інсура всередину будиночка. Квапливий шепіт пройшов низьким просторим приміщенням, біля порога попросипалися люди. На глиняній долівці поставили тьмяний каганчик. Усі
Последние комментарии
1 час 31 минут назад
1 час 48 минут назад
2 часов 13 минут назад
2 часов 45 минут назад
3 часов 52 минут назад
5 часов 32 минут назад