Хуан Маркадо - месник із Техасу [Олексій Коробіцин] (fb2) читать постранично, страница - 2

мексіканські реали й американські долари…

Маленький лікар не боявся диких індіян. Сайлас (так звався його раб) навівав на них забобонний страх. Індіяни звали його Нічончаук, що означає «Син Грому». Побачивши спотворене обличчя одноокого негра і «священні знаки» на чорних грудях, шалено люті, обвішані скальпами воїни падали ниць і, як у божества, просили в нього воєнної удачі. Потьмарений розум Сайласа сприймав це як належне — він випростувався на весь свій могутній зріст, бив себе кулаками в груди і кричав страшним голосом: «О-о-о-о-о!» Цей крик було чутно далеко-далеко, і він справді звучав мов далекий гуркіт грому.

— … Клята країна! — не вгавав Крафт і довго лаявся по-іспанськи. — Господи, як це все набридло! — Поглядом, сповненим відвертої ненависті, він окинув злиденну обстановку кімнати.

В той час будинок колоніста був водночас і фортецею. Товсті глиняні стіни, масивні букові двері та віконниці, важкі залізні запори та засипані землею пласкі покрівлі — все було розраховано на те, щоб вогняні стріли диких індіян не підпалили будинку, щоб кулі не пробивали вікон і дверей. Але побоюватися доводилося не індіян. Із свистом, гуками і стріляниною в поселення навідувалися бандити. Вони грабували, вбивали, забирали худобу, а щоб їх не впізнали, зав'язували обличчя хустками. Серед них були й американські колоністи, і корінні мексіканці.

Всередині житла колоністів мало чим відрізнялись одне від одного. Одна кімната. Дерев'яне ліжко, грубо збитий стіл і лава. Камін, що служив і для готування їжі, полиця з посудом. У лікаря Крафта була ще шафка з ліками, крісло та висока дубова конторка із тих, за якими працюють навстоячи. На ньому — підсвічник із товстою коричневою свічкою. Навколо вогника кружляли мошкара, комарі та нічні метелики. Вони часто потрапляли у вогонь і згорали. І тоді чутно було тихе потріскування і ледь помітно тремтіло полум'я.

Поплювавши на пальці, маленький лікар обережно зняв нагар із свічки. Потім відчинив віко конторки, вийняв аркуш паперу і взявся писати. Він писав старанно, витягаючись на весь свій маленький зріст, раз у раз витираючи гусяче перо вимазаною в чорнило ганчірочкою, котра висіла збоку біля конторки на довгому шнурку.

До монотонного рипіння пера іноді домішувалося бурмотіння. Лікар Крафт проказував уголос ці фрази:

— … Багатства Техасу величезні. Клімат прекрасний. Тут не тільки виростають різні культури, але є дуже багато корисних копалин: золото, срібло, мідь, олово. Висилаю зразки і карту покладів… Вважаю за цілком необхідне використати всі можливості для подальшої колонізації Техасу американськими громадянами, поки мексіканці не закрили кордону. Присилайте якомога більше колоністів — кого завгодно, бодай навіть злочинців. Якщо тут буде багато американців, ми з часом зможемо захистити наші права на Техас…

Лікар перелякано закусив губу, озирнувся і якийсь час писав мовчки. Та недовго. Незабаром він знову замурмотів:

— Джон Гюнтер діє. Він запевняє, що на випадок сутички з мексіканськими регулярними військами команчі, навахічірокі та інші індіянські племена стануть на наш бік. Однак про відкрите повстання говорити ще рано. Комендант місцевого гарнізону полковник Агірре — хитра, небезпечна людина. Це особистий друг генерала Санта-Анна і запеклий ворог колонізації Техасу. Його треба… треба…

Лікар принишк. Цього разу він пильно дослухався. Біля каміна на трав'яній маті спав, хропучи, Сайлас. Але чого раптом змовкли койоти^[2]? Лише ночами ці полохливі тварини насмілюються підійти близько до житла і вити майже під самісінькими вікнами. Та варто їм відчути поблизу людину, як вони одразу замовкають і безшумними тінями вислизають у степ, швидко зливаючись із чорними плямами чагарів чапаралю^[3].

Лікар Крафт квапливо дописав кілька слів, акуратно склав аркуш і, відкинувши ріжок старого індіянського килима, вийняв шматок дощаної підлоги. Із досить глибокої ямки він дістав важку шкіряну торбу, в якій зберігав зразки пребагатих техаських руд, сховав на дно тайника донесення, кинув туди ж і шкіряну торбину і закрив дощечкою. Коли лікар Крафт розрівняв килим і випростався, його обличчя, рожеве від припливу крові, здавалось, аж помолодшало.

Знадвору, через зачинені віконниці, уже виразно чути було цокіт копит. Дзенькнули остроги, — вершник спішився…

Будинок аж загув від важких ударів. Грюкотіли не в двері, а в віконну раму.

«Пацієнт? — подумав лікар. — Дивно… В такий час!..» Він торкнув за плече Сай-ласа. Глухий негр одразу ж схопився і напружено впився єдиним оком у свого господаря. На мигах лікар дав зрозуміти рабові, що хтось стукає і треба відчинити двері. Але слід бути обережним і про всяк випадок взяти ножа…

Негр, відколи став Крафтовим рабом, розмовляв лише по-іспанськи, хоч знав цю мову дуже погано.

— Так, господарю. Сайлас усе розуміє. Вбивати не треба. Тільки стежити. Дуже стежити. — Він витяг