Вічний рух [Леонід Сапожников] (fb2) читать постранично, страница - 46

ніхто не може, — продовжував знущатися Скоп.

— Твоє завдання — умовити лікарів довірити операцію комп’ютеру. «Тінь» підключиться до нього і я… В такому випадку у нас буде п’ять відсотків, що хвора цілком одужає, і близько двадцяти; що вона проживе ще три роки…

Скоп поклав трубку, а я не міг знайти собі місця. Ще ніколи комп’ютери не робили таких складних операцій. Вони були лише консультантами, помічниками в роботі хірургів. Виключити хірурга з операції — цього ніхто не міг уявити собі.

Не переповідатиму; як мені довелося діяти, щоб медики згодилися на такий експеримент. Урешті, справа була за Скопом. Знаючи його ставлення до людей, я не був до кінця впевнений у ньому. Але в мене іншого вибору не було. Мені залишилося тільки чекати.

На другий день після операції моєї дружини Катрін вся клініка, де вона перебувала, тріумфувала. Ще б пак! Операція, здійснена комп’ютером, завершилася успішної Це була сенсація. Про це писалося в газетах. Це було нове досягнення в медицині. Лише згодом я дізнався, що в клініці зважилися ще на дві подібні операції, і, не дивлячись на те, що стан хворих був значно ліпший, ніж у Катрін, обидві операції закінчилися літальним наслідком. Операції такого штибу були заборонені, а випадок із Катрін віднесли до містифікації.

Та після операції дружини я був щасливий. Я конче хотів подякувати Скопу й примчав до його дому. Двері відчинила домогосподарка.

— Мені потрібний Скоп, — сказав я й спробував пройти в дім.

— Невже вам не відомо, що містер Скоп нікого не приймає, — різко завважила жінка й загородила собою вхід.

— Даруйте, я — його батько! Маю право…

— Ніяких винятків, — незворушно мовила домогосподарка.

— Як так? У нас родинне щастя і я не можу не поділитися з сином…

Якомога злегка я відсторонив повнотілу господарку й стрімголов кинувся на горішній поверх, звідки доносилися голоси Скопа і комп’ютера. Наблизившись до кімнати, я готовий був стати на коліна перед сином, але щось мене зупинило. Я сторожко заглянув крізь прочинені двері.

Боже, що я побачив! Я уявляв кімнату Скопа в новому домі, але те, що постало перед моїм зором, перевершило найсміливішу уяву. Величезна із заштореними вікнами кімната була до стелі заставлена комп’ютерною технікою. Освітлювали її лише різнокольорові лампочки індикаторів та моніторів, що раз у раз спалахували мовби в дискотеці. Щоправда, тут панувала тиша.

Та ось я знову почув голос Скопа, й подався в його бік. І — сторопів: там, де мав побачити сина, побачив жахливу химерію. В кріслі, що покоїлося на трубчатій підставці, знаходилося людське тіло в чорному шоломі, крізь темне скло якого неможливо було розгледіти обличчя. Від шолома тяглося плетиво проводів до різних приладів, з’єднаних із системним блоком комп’ютера В пальцях на руках і ногах стирчали електроди. Як би пальці не ворушилися, можна було б подумати, що перед тобою маріонетка з фантастичного фільму, а не людина.

На моє наближення Скоп не зреагував. Я ступив ще ближче й помахав рукою — ніякої реакції. Тоді я нащупав кнопку, якою піднімалась передня частина шолома, й натиснув її.

Не приховаю, я сподівався побачити обличчя сина украй змученим, а то й зістарілим. Але те, що відкрилося моїм очам, нагадувало лише рештки людського виду. Лобна і тім’яна кістки черепа були ніби зрізані й оголяли мозок, весь утиканий силою-силенною тонких золотих електродів. Очі Скопа були заплющені, а з носа і рота звисали прозорі трубки капельниць, в яких пульсував розчин зеленавого кольору. У першу мить мене знудило. Аж раптом Скоп розплющив повіки й цілком усвідомлено заговорив:

— Я знав, що ти прийдеш. То що, татусю, подобаюся тобі таким?..

Мене всього трясло, з розгуби я не міг зрушити з місця.

— Ні, ні, ти не мій син… — зашелестіли мої вуста. — Ти взагалі не людина! — криком закричав я, й ледве спромігся вихопитися з проклятої кімнати.

— Я вищий за вас! — уже наздогін мені неслися немов з того світу слова з металевим реготом. — Я вищий за вас, тупі і мерзенні людці!

З російської переклав Микола Сорока

ЗМІСТ

Леонід Сапожников. ПОМИЛКА ПРОФЕСОРА КУВИРКОТА

Леонід Сапожников. ЗАКЛАД

М. Ложинський. МАТЕМАТИК У НІЧНОМУ РЕСТОРАНІ Жарт

В. Лишевський. ПОДОРОЖ ДО ДВОВИМІРНИКІВ

Олександр Левченко. У СВІТЛІ ПОМАРАНЧЕВОГО ФЕБА

Дмитро Нечай. ДРІМЛИВЕ ПРОКЛЯТТЯ

Олександр Євтушенко. ЛІНОР

Назарій Горпинюк. ВІЧНИЙ РУХ

Світлана Зеленська. ВРАЖЕНІ МІСЯЦЕМ

Андрій Іванов. ТІНЬ СКОПА