Первый признак псевдонаучного бреда на физмат темы - отсутствие формул (или наличие тривиальных, на уровне школьной арифметики) - имеется :)
Отсутствие ссылок на чужие работы - тоже.
Да эти все формальные критерии и ни к чему, и так видно, что автор в физике остановился на уровне учебника 6-7 класса. Даже на советскую "Детскую энциклопедию" не тянет.
Чего их всех так тянет именно в физику? писали б что-то юридически-экономическое
подробнее ...
:)
Впрочем, глядя на то, что творят власть имущие, там слишком жесткая конкуренция бредологов...
От его ГГ и писанины блевать хочется. Сам ГГ себя считает себя ниже плинтуса. ГГ - инвалид со скверным характером, стонущим и обвиняющий всех по любому поводу, труслив, любит подхалимничать и бить в спину. Его подобрали, привели в стаб и практически был на содержании. При нападений тварей на стаб, стал убивать охранников и знахаря. Оправдывает свои действия запущенным видом других, при этом точно так же не следит за собой и спит на
подробнее ...
тряпках. Все кругом люди примитивные и недалёкие с быдлячами замашками по мнению автора и ГГ, хотя в зеркале можно увидеть ещё худшего типа, оправдывающего свои убийства. При этом идёт трёп, обливающих всех грязью, хотя сам ГГ по уши в говне и просто таким образом оправдывает своё ещё более гнусное поведение. ГГ уже не инвалид в тихушку тренируется и всё равно претворяет инвалидом, пресмыкается и делает подношение, что бы не выходить из стаба. Читать дальше просто противно.
борту? Каплей протирає очі, повертається до капранга. Той стоїть знетямлений, лице — біла маска.
— Серже, який чорт нас попутав? — питає не своїм голосом.
— Слава Богу, чорт лишився по правому борту, Вікторе Степановичу.
— То, може, повернемося в мою каюту? За свято Перемоги? А? Ми ж не випили за наше свято!
— Боюся, вже випили.
— Ходімо, ходімо.
— Тобі вирішувати, Вікторе Степановичу, — згодився капітан-лейтенант.
Тут на місток піднявся старенький мічман. Сіпав нервово вуса, блукав очима.
— Як ви себе почуваєте, Вікторе Степановичу? — запитав глухо.
— Та ніби… нічого.
— А люди… погано. Двоє зомліли. Боюся, чи не хвороба якась.
Офіцери хутко спустилися з містка, обійшли бойові частини. В машинному відділенні прямо на металевій підлозі лежав старший моторист. Біля нього бідкався його помічник, вливав йому в рота воду з кухля. Ще гірше було з штурманом. Його прямо в каюті вхопили за столом над картою корчі.
— Повертаймося на базу, — вирішив Севастьянов. — Мені теж якось зле. Голова не своя. Згоден?
— Згоден, Вікторе Степановичу, — кивнув Сікора.
Було сонячно, однак не дуже ясно. Наче туманець стояв над морем. Командир корабля зв’язався з військовою базою, назвався і рішуче кинув у ефір, що просить дозволу на припинення патрулювання. В екіпажі кілька тяжких захворювань!
Ефір озвався мовчанням.
Севастьянов розсердився. Там що, оглухли, чи не хочуть приймати його заяви, його пояснень? Бюрократи прокляті! В такий світлий день тішаться своєю владою! Він повторив запит: мусить припинити негайно патрулювання, бо може статися лихо, люди зазнали струсу, щось незрозуміле впало на всіх…
— Повторіть назву корабля.
— Сторожовий «Салют», бортовий номер 707.
— Такого не знаємо… Чи ви, бува, з нагоди 9 травня не перебрали лишку, шановний? — Голос чергового бази був з краплиною іронії.
Севастьянова пойняв гнів:
— У нас хворі на борту! «Салют» з номером 707 просить дозволу на негайне повернення!
Знову стало тихо. Динамік шелестів довго і якось злостиво, аж нарешті промовив сухим голосом:
— За списками сторожових кораблів Чорноморської бази названий вами «Салют» на 9 травня 2002 року не числиться. Ясно? Можете вийти на створи і встати для опізнання. Вишлемо катер.
У Севастьянова пошерхло в горлі, загупала в скронях кров.
— Повторіть дату? — ледве спромігся на голос.
— Я ж вам сказав по-людськи: 9 травня 2002 року. Ви що, втратили там лік часу? Ну, хлопці! Отак перебрати міру!
Очі в Севастьянова збіліли. Йому замлоїло. Ледве чутно переказав старпому Сікорі зміст розмови.
— Мабуть, ми справді вхопили тяжку болячку. Або не допили норми, — мовив з глухим ремствуванням капранг-2, і на чолі його проступив піт.
— Так що, не впускають до нашої бази? — запитав Сікора.
— Повинні стати по створах і не ближче.
— Це щось не те… — хитнув головою Сікора. — Прошу тебе, Вікторе Степановичу, уточни ситуацію. Я боюся найгіршого… Може, є наказ про арешт команди. І нас хочуть взяти тепленькими. Як німецьких шпигунів!
Повторний радіо-запит виявився ще неймовірнішим. Сікора, стоячи поруч з командиром корабля, чув усю розмову з черговим бази. Тепер там на пульті був хтось інший. Спробував узяти примирливий тон, навіть з ноткою співчуття: нащо, мовляв, нервуватися, усе буде з’ясовано, кораблі так просто не гинуть, а хворих негайно приймуть в санчастину. Ніяких особливих неприємностей, ніякого криміналу. Слава Богу, що за півстоліття ви якось таки дісталися до рідної домівки.
— Годі корчити з себе йолопа! — заревів знетямлено командир «Салюта». — Який кримінал? Які півстоліття? Ми п’ять години в патрулюванні, вийшли сьогодні о четвертій ранку…
— Не знаю, не знаю, — розсердився й собі голос на військовій базі. — Тоді ви не «Салют». Кажете о четвертій ранку… Та в нас тепер такого графіку немає. І, взагалі, ніякого вільного патрулювання. Для цього грошенята потрібні, а наше командування на бобах. Хіба що в українському флоті щось нашкребуть… Так що кінчай травити баланду!
Севастьянов відчув, як йому пливе з-під ніг підлога рубки, сказитись мало, чи він здурів, чи вони там на базі всі зсунулися з глузду.
І щоб якось бодай зачепитись за реальність, він запитав грубо:
— Слухай, ти, розумник, якщо я не «Салют», то хто ж я такий? Дух святенький? Куди подівся мій сторожовик «Салют»? Куди поділися ми, члени його екіпажу, п’ятдесят два матроси, мічмани і офіцери?
— Куди ви всі поділися, відомо тільки вам, — стримано подав голос черговий з бази, хоча й відчувалося, що він уже сам на хвилі люті, ось-ось зірветься. — Ми ж знаємо одне. Принаймні, так написано на стенді слави у нашому гарнізонному музеї. А написано просто і прямо: сторожовий корабель «Салют» з бортовим номером 707 під командуванням капітана 2 рангу Севастьянова безслідно щез під час патрулювання в славний день Перемоги над німецько-фашистськими загарбниками.
Ясна річ, тут втрутилися
Последние комментарии
1 день 1 час назад
1 день 9 часов назад
2 дней 41 минут назад
2 дней 4 часов назад
2 дней 4 часов назад
2 дней 4 часов назад