В целом средненько, я бы даже сказал скучная жвачка. ГГ отпрыск изгнанной мамки-целицельницы, у которого осталось куча влиятельных дедушек бабушек из великих семей. И вот он там и крутится вертится - зарабатывает себе репу среди дворянства. Особого негатива к нему нет. Сюжет логичен, мир проработан, герои выглядят живыми. Но тем не менее скучненько как то. Из 10 я бы поставил 5 баллов и рекомендовал почитать что то более энергичное.
Прочитал первую книгу и часть второй. Скукота, для меня ничего интересно. 90% текста - разбор интриг, написанных по детски. ГГ практически ничему не учится и непонятно, что хочет, так как вовсе не человек, а высший демон, всё что надо достаёт по "щучьему велению". Я лично вообще не понимаю, зачем высшему демону нужны люди и зачем им открывать свои тайны. Живётся ему лучше в нечеловеческом мире. С этой точки зрения весь сюжет - туповат от
подробнее ...
начала до конца, так как ГГ стремится всеми силами, что бы ему прищемили яйца и посадили в клетку. Глупостей в книге тоже выше крыши, так как писать не о чем. Например ГГ продаёт плохенький меч демонов, но который якобы лучше на порядок мечей людей, так как им можно убить демона и тут же не в первый раз покупает меч людей. Спрашивается на хрена ему нужны железки, не могущие убить демонов? Тут же рассказывается, что поисковики собирают демонический метал, так как из него можно изготовить оружие против демонов. Однако почему то самый сильный поисковый отряд вооружён простым железом, который в поединке с полудеманом не может поцарапать противника. В общем автор пишет полную чушь, лишь бы что ли бо писать, не заботясь о смысле написанного. Сплошная лапша и противоречия уже написанному.
Ворфілд — хлопець під добрячою дозою — саме займався своєю непристойною справою. Усередині у нього похолонуло, серце тьохнуло: точнісінько тобі кенгуру під прицілом мисливської рушниці. І тут він дотумкав: це не просто брудна чортопхайка, це доля влаштовує йому перевірку. Чи, мовляв, не перепудишся, коли на тебе суне на повній швидкості така собі каракатиця, натоптана лайном. Та плювати на неї! Він ще й полити її зможе. Он як!
Що Марк і зробив.
Він ховав своє причандалля у штани, коли моторошно завила сирена. Марк навіть оком не зморгнув, хоча з переляку добряче роздер пальця блискавкою на штанях.
Усе це нагадувало змову, спрямовану проти нього. «Доля», — пульсувало у збудженому мозкові. Спочатку підсунути йому цю огидну смердючку зі сміттям. Потім оглушити нестерпним виттям. А тепер ще хтось невидимий намагається вкусити його за пальця. А ось вам! Бачили? Не на такого натрапили! Усі начебто змовилися занапастити його сьогодні. Ось і земля тікає з-попід ніг, пливе собі, похитуючись. Але де там!
Марк відчував себе класним хлопцем на серфінгові. Дошку, неначе легесеньку тріску, шарпають хвилі, а він, справжній професіонал, упевнено прокладає собі шлях у бурхливому морі. Але, як Марк не силувався, земля таки взяла гору. Вона раптом опинилася біля самісінького обличчя і боляче різонула по щоці. З очей полетіли іскри, і він начебто збоку почув власний стогін. На лобі розплився величезний синець. Марк примусив себе посміхнутися. Приятелі ж-бо рвали боки від сміху. З нього, ясна річ! Куцанчик Джонні, покидьок, яких пошукати, але в бійці йому немає рівних. Прізвисько у нього теж було відповідне — Комтекс[2]. І кістлявий Рік у подертому плащі, який метеляється на ньому, наче на скелеті. Друзяки, одним словом. Ясна річ, свої хлопці. Але як же ж вони йому остогидли! Сьогодні він когось із них провчить.
Рік та Джонні виконували дикунський танок навколо непочатих пляшок з пивом, розставлених біля телескопа край оглядового майданчика. Марк знав, що хлопців відокремлюють від нього мільйони та мільйони миль, але він чув їхні ідіотські вигуки, ніби друзяки були від нього лише в десятьох ярдах. З магнітофона лунало «Давай повоюємо» у виконанні групи «Фіер».
Починали вони утрьох у нічному клубі. Марк пам’ятав, як вонц смикалися біля самої сцени, вимахували руками, набираючи обертів, потім їх потягло на вулицю. Біля стоянки машин їх добряче завели ці бісові рок-фени.
Одного з них Комтекс увігнав головою у вікно власної машини, решта швиденько показали хвоста. А їх, розпалених наркотою, алкоголем та легкою перемогою, потягло на нові подвиги. Усі троє залізли в Рікову машину й вирушили світ за очі — акули в пошуках здобичі. Так вони вешталися, доки несподівано для себе не опинилися в горах.
У Марка вихопився стогін. Чи то смішок? Інколи сам не розумієш, чи то стогнеш ти чи то смієшся. Комтекс та Рік розпочали бійку. Тобто вони посунули один на одного, готуючись до першого удару. Зараз порозбивають пляшки. Яке паскудство, адже йому так хочеться пити! Марк поповз до них…
Свинцеві хмари згущувалися над обсерваторією. Спалахнула блискавка. Делові анітрохи не кортіло промокнути до нитки, тому він поквапився закінчити з прибиранням. Не донісши вміст останнього контейнера до машини, він перекинув його просто на дорогу. Над головою спалахнула блискавка. Він уявив газетні заголовки: «Працівника міського відділу очистки вбито блискавкою». Дзуськи!
Дел натиснув. на акселератор, двигун безпорадно форкнув і замовк. Навіть більше: блимнули і згасли фари, увірвалася мелодія Бі Бі Кінга.
Бракувало ще загрузнути в цій бісовій глушині, у кількох милях від телефонної будки, до якої ще хтозна скільки їхати поганою дорогою!
Дел крутонув ключ у замку запалювання. Марно.
Паскудство!
Хоч би стартер ворухнувся.
І тут щось раптом ніби штовхнуло Дела. Спина взялася сиротами. Він зрозумів, що касетник працює на батарейках і вимикатися йому, навіть тоді, коли відмовив двигун, немає жодного сенсу. У повітрі відчувалася дивна напруга. Дел із силою вгатив кулаком по щитку. Купа лайна, а не машина!
Дел розпалювався дедалі більше, кленучи злощасний сміттєвоз на всі заставки. Але те, що сталося наступної миті, не можна було пояснити поламкою двигуна. Над кабіною спалахнула іскриста вогняна куля, і в обличчя Делові ніби одночасно блимнули тисячі камер. Він ще раз спробував прокрутити ключ у замку запалювання. Дарма. Мабуть, бензин закінчився.
Величезний розжарений згусток прорвав завісу хмар і закружляв навколо сміттєвого бака. Хтозна, що воно таке, але сміттяреві раптом стало моторошно. Підкоряючись позасвідомому інстинктові, Дел відсмикнув руку з металевого підлокітника, пожбурив ключ, зірвав з голови навушники. Черевики на ньому були гумові. Здається, гума — добрий ізолятор. Непогано б з’ясувати: ізолятор блокує провідність чи, навпаки, сприяє їй? Як же не хочеться підсмажитися на цій пательні!
Повітря
Последние комментарии
11 часов 6 минут назад
11 часов 23 минут назад
11 часов 48 минут назад
12 часов 20 минут назад
13 часов 27 минут назад
15 часов 7 минут назад