Книга пригод 3 [Анатоль Франс] (fb2) читать постранично, страница - 2

репутація залежить від того, чи він особисто виконує всі взяті на себе зобов'язання. Тож його задовольняло те, що ніхто з гуртоправів не отримує такої високої нагороди, як він, і в серці у нього теплилась надія, що після ще кількох виправ до Англії він буде в спромозі заснувати своє власне діло, таке за розмахом, яке б відповідало його походженню. Річ у тому, що Робінів батько, Лахлан Мак-Комбіх (себто «Син Мого Друга», бо кланове прізвище батька було інакше — Мак-Грегор) дістав своє прізвисько від славетного Роб Роя^[3], оскільки дід Робіна був у близькій дружбі з цим знакомитим розбійником. Дехто навіть твердив, що й малюка-сина Лахлана Мак-Комбіха охрестили Робіном на честь того, хто у пущах Лох-Ломонду був не менш відомий, ніж його тезко Робін Гуд в околицях веселого Шервуда. «А таким родоводом хто б не пишався?», — як зазначає Джеймс Босвел^[4]. І Робін Ойг таки й пишався ним, але з частих відвідин Англії та Долішньої Шотландії він виніс те знання, що коли завдяки його власному походженню він і може на щось претендувати у своїй рідній відлюдній долині, десь-інде такі претензії були б і недоречні, й смішні. Отож гордощі своїм родоводом були для нього об'єктом потайного замилування, як скарб для скупаря, і він ніколи не виставлявся з ним на чужі люди.

Багато вітань і добрих побажань почув Робін Ойг цього ранку. Знавці розхвалювали його гурт худоби, а надто найкращу частину гурту, що належала йому» самому. Одні простягали йому рогові табакерки, щоб узяв щіпку нюхального тютюну перед дорогою, інші пропонували вихилити дох-ан-дорах, прощальну чару. Всі водносталь вигукували: «Щасливої тобі дороги й щасливого повернення! — Хай щастить тобі на ярмарку в саксів! Добрих грошей тобі в лебгар-дгу (чорному гамані) й удосталь англійського золота у споррані (гаманці з козиної шкіри)!»

Гарні дівоньки прощалися менш галасливо, і не одна, як то мовиться, віддала б найкращу свою брошку, аби мати певність, що саме на неї зверне свій останній погляд юнак перед тим, як рушити в дорогу.

Робін Ойг уже вигукнув: «Еге-гей!», аби розбурхати забарну худобу, коли це почувся голос іззаду;

— Стривай, Робіне, хвилинку! Се Дженет із Томагуріха… Тітка Дженет, сестра твого батька!

— А чуми на неї нема, стару відьму й чаклунку! — озвався фермер з Карсу під Стерлінгом. — Їй-бо, ще причину накине на худобу.

— Нічо' у неї не вийде, — відказав інший тямко, теж з фермерів. — Робін Ойг не такий, щоб попустить: він у кожного бугая на хвості зав'яже вузлика святому Мунго, а це певний спосіб проти всіх відьом, що на мітлі на Дімаєтом літають.

Читачеві, гадаємо, не завадить знати, що худоба горян особливо піддатна на всякі заговори та відьомства, і, щоб не допустити цього, тямущі люди зав'язують вельми хитромудрі вузлики на кінці хвоста худобини.

Але стара жінка, супроти якої фермери висунули такі підозри, ні найменшої уваги не звертала на бичків, а вся була зацікавлена самим гуртоправом. Робін же навпаки — виразно був невдоволений її присутністю.

— Що за химера пригнала вас сюди від теплого коминка, тітусю? — поспитав він. — Хіба ж я не попрощався з вами щойно ввечері і не дістав вашого благословення?

— І ще й залишив мені більше срібла, ніж безпомічна стара бабця зможе й зужити до твого повороту, пташко моєї душі, — відказала стара. — Але пощо мені смачна їжа, тепло коминка для тіла, пощо саме боже сонечко, коли щось недобре скоїться з онуком мого батька? Тож дозволь мені вчинити обряд-деасіл круг тебе, аби ти безпечно добрався в далекий чужий край і безпечно вернувся додому.

Робін Ойг зупинився, трохи насторожений, трохи усміхнений, і знаками показав тим, хто був ближче біля нього, що поступається, аби лише вдовольнити стару. Тим часом вона, похитуючись із боку на бік, стала обходити круг нього, здійснюючи умилостивлення злих сил — обряд, що нібито походить з часів панування друїдичної міфології. Полягає він, як добре відомо, в тому, що виконавець деасілу тричі обходить по колу того, кого має убезпечити, рухаючись неодмінно за сонцем. Аж раптом стара рвучко зупинилась і голосом, тремким від хвилювання й жаху, вигукнула:

— Внуче мого батька, у тебе кров на руці!

— Цитьте-бо, ради Бога, тітусю, — сказав Робін Ойг. — Цим своїм тайсгатарагом (ясновидінням) — ви так розтривожите себе, що потім багато днів не зможете заспокоїтись.

Але стара, кинувши на нього моторошний погляд, тільки повторила:

— У тебе кров на руці, і це кров англійця! Кров гела густіша й червоніша. Дай-но я гляну… Дай-но…

І перш ніж Робін Ойг встиг завадити їй — що, зрештою, можна було, тільки вдавшись до сили, так прудко й рішуче рухалася стара, — вона витягла кинджал зі складок його плаща й піднесла вгору, вигукуючи при цьому, хоч лезо було чисте й виблискувало на сонці:

— Кров, кров!.. Знову кров сакса. Робіне Ойгу Мак-Комбіху, не ходи сьогодні до Англії!

— Пхе, дурниці! — відказав їй Робін