11/22/63 [Стівен Кінг] (fb2) читать постранично, страница - 3
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (365) »
Частина І Вододільний момент
Розділ 1
1
Гаррі Даннінг випустився блискуче. На його запрошення я прийшов на скромну церемонію в актовому залі ЛСШ. Він дійсно не мав більше нікого іншого, тому я радо відгукнувся. Після благословення (проказаного отцем Бенді, котрий рідко пропускав бодай якісь урочистості в ЛСШ) я протовпився крізь рій друзів і родичів туди, де в урочистій чорній мантії, тримаючи в одній руці свій атестат, а в другій орендовану академічну шапочку, самотньо стояв Гаррі. Я взяв її в нього, щоб мати змогу потиснути йому руку. Він посміхався, демонструючи щелепи з кількома покривленими зубами й багатьма прогалинами. Але попри все, усміхався він сонячною, заразливою посмішкою. — Дякую, що прийшли, містере Еппінг. Дуже вам вдячний. — Нема за що, я з радістю. І звіть мене краще Джейком. Це такий невеличкий бонус, який я дарую тим учням, котрі за віком могли би бути моїми батьками. Він якусь хвилину залишався збентеженим, а потім розсміявся. — Гадаю, я саме такий, авжеж, чому ні? Восподи! Я теж розсміявся. Багато людей навкруг нас сміялися. І сльози були, як же без цього. Те, що важко мені, іншим людям дається легко. — А та п’ятірка з плюсом! Восподи! Я ніколи, я за все моє життя не отримував п’ятірки з плюсом! І ніколи на таке навіть не очікував! — Ви заслужили її, Гаррі. А що ви найперше збираєтеся зробити вже як випускник середньої школи? Його усмішка на якусь секунду пригасла — то була перспектива, якої він ще не розглядав. — Гадаю, я повернуся додому. У мене маленький будиночок, я його орендую, на Годдард-стрит[8], знаєте? — Він підняв угору свій атестат, обережно тримаючи його в пальцях так, ніби боявся стерти на ньому чорнило. — Я візьму його в рамку і повішаю на стіну. А потім, гадаю, я наллю собі склянку вина, сяду на диван і просто втішатимуся ним, допоки на прийде час лягати спати. — Це вже схоже на план, — сказав я. — А ви не бажаєте спершу разом зі мною з’їсти біфштекс із смаженою картоплею? Ми могли б сходити до Ела. Я очікував побачити, що він на це скривиться, та авжеж, я судив його за своїми колегами. Не кажучи вже про більшість наших учнів; вони уникали закладу Ела, немов чуми, вчащаючи здебільшого або до «Королеви молочарні» через дорогу від школи, або до «Хай-Хету» на шосе 196[9], поблизу того місця, де колись стояв старий Лізбонський драйв-ін[10]. — Це було б чудово, містере Еппінг. Дякую! — Мене звуть Джейком, пам’ятаєте? — Авжеж, Джейку. Отже, я повів Гаррі до Ела, куди з усього нашого факультету тільки я єдиний і вчащав, і, хоча того літа Ел тримав офіціантку, нас він обслуговував особисто. Як зазвичай, з жевріючою в куточку губ сигаретою (нелегальною в публічному закладі, але це ніколи не зупиняло- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (365) »
Последние комментарии
4 часов 47 минут назад
4 часов 55 минут назад
5 часов 24 минут назад
5 часов 28 минут назад
5 часов 28 минут назад
5 часов 36 минут назад