Імператор [Марина та Сергій Дяченки] (fb2) читать постранично, страница - 3
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (7) »
* * *
— Як вам вдалося затягти в волейбольну команду такого замкнутого хлопчика, як Денис? — Затягти? — Дівчина гмикнула. Їй було шістнадцять років, волосся й очі в неї були однакового яскравого кольору, каштанові з рудим. — Та ж він просився три тижні! На тренування ходив, на лаві сидів! — Невже? — Ну так… Бо він фізично розвинений, та ручки криві, по м’ячу не міг влучити. Я на нього стільки тренувань убила — жах! І він заграв, у мене й мавпа заграє. — Ви його не боїтеся? Дівчина кліпнула дуже густими, темними віями. — Тобто? Це маячня щодо пристріту, Імператор Смерть? Я не вірю в пристріт. Щоки її, секунду назад засмагло-червоні, раптом посвітлішали й стали просто засмаглими. — Взагалі, — сказала вона неохоче, — в нас тут жалоба, чотири тренування вже пропустили… Лука Вікторович був у нас спортивним організатором… Напередодні… У нас була товариська гра… Ми вилітали в іншу школу, вранці вилетіли, вдень зіграли, ввечері назад… — Виграли? — Програли. Денис запоров подачу… Та не в цьому справа. Лука Вікторович, коли верталися назад, був бадьорий, нас заспокоював. Особливо Дениса. Потім замовк. Потім я дивлюся — він іде по доріжці… На кущі натикається… Так ішов, ішов і впав. Ну, мерщій лікаря викликали… Вона подивилася на свої долоні — великі й тверді, немов у хлопця. — Я не вірю в пристріт, — повторила з натиском. — Але якщо це не пристріт, то що це таке, га?!
* * *
Ізолятор стояв віддалік од берега. З головним корпусом його єднала крита галерея. — Він що, весь час сам? Ніхто його не відвідує? — Він звик бути сам. — Жінка-лікар відвела погляд. — До того ж діти багато спілкуються по Мережі. Доводиться, знаєте, спеціально нагадувати йому, що час зарядку зробити чи на дворі погуляти… На стінному екрані сидів, закинувши ноги на низький столик, худий підліток з комунікатором на колінах. Видно було його потилицю, дещо кошлату, й невеличке акуратне вухо. Світла футболка обтягала спину — не сутулу, з досить розвиненими м`язами. — Він знає про камеру? — Звісно. Камера лише в головній кімнаті його палати. Ще в нього є спальня, санблок, спортблок, медблок… — До речі, як він себе почуває? — Чудово. — Лікарка швидко поглянула на Олександра й знову потупилася. — Ви розумієте, він здоровий. Його поселення в ізолятор — лукавство. — Ви вірите в пристріт? — Я вірю фактам: троє людей померли. — Люди смертні. Лікарка підвела очі й подивилася тепер уже пильно: — Я працюю в цій школі п’ять років. Ми тут рідко зустрічаємося зі смертю, бачте. У нас навіть тварини живуть довго й щасливо. — Добре вам. — Так. А цей хлопчик прийшов відтіля, де смерть густа, як… як зріджене повітря. Він Імператор Смерть. Я б на вашому місці не зустрічалася з ним. — Ви серйозно?! Ви, доросла людина, коли навіть діти не вірять у таку… — Саме тому, що я доросла, серйозна людина, — уперто сказав лікар. — Коли до нас привезли Дениса, його минуле життя було під забороною. Таємниця, і все. Відразу ж стало зрозуміло, що хлопець потребує психологічної допомоги. Тоді я, як відповідальний медробітник, порушила питання про доступ до інформації… Спершу розсекретили для мене й адміністрації. А потім для всіх, тому що… Ну, нерозумно ж, таке в таємниці не збережеш. — Зрозуміло. Отже, невідомі чорні сили, які неможливо ні зафіксувати приладами, ні обчислити, ні вгадати… — Я не знаю, — втомлено сказала лікарка. — Елізар Степанович… Елізар Горошко, тридцять років, учитель теплофізики. Тиск — сто двадцять на вісімдесят. Медична карта чиста. Плавець. Велосипедист. Лижник. Випав з вікна другого поверху,
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (7) »
Последние комментарии
4 часов 3 минут назад
4 часов 6 минут назад
5 часов 3 минут назад
5 часов 26 минут назад
23 часов 25 минут назад
23 часов 26 минут назад