Фачіно Кане [Оноре де Бальзак] (epub) читать постранично, страница - 6

розташування моєї в'язниці, я міг би відшукати скарбницю і повернутися до Венеції, коли Наполеон скасував Республіку.

А проте, хоч я і сліпий,— поїдьмо до Венеції! Я знайду двері в'язниці, я побачу золото крізь стіни, я відчую його під водою, де воно поховане. Бо події, які повалили владу Венеції, такі, що таємниця скарбів повинна була умерти разом з дожем Вендраміні, братом Б'янки, який, я сподівався, помирив би мене з Радою Десяти. Я звертався до першого консула, я пропонував угоду австрійському імператору,— всі мене вважали за божевільного. Слухайте: їдьмо до Венеції! Поїдемо жебраками, а повернемось мільйонерами; ми викупимо мої маєтки, і ви будете моїм спадкоємцем, ви будете князем Варезьким!

Приголомшений цим зізнанням, яке в моїй уяві обернулося на справжню поему, я дивився на посивілу голову сліпого, на води ровів Бастілії, чорні й сонні, як води венеційських каналів,— і нічого не міг відповісти. Фачіно Кане, мабуть, подумав, що я, як і всі інші, ставлюсь до нього з презирливим жалем; він зробив жест, що виражав усю філософію розпачу.

Ця розповідь, можливо, перенесла його в щасливі дні, у Венецію; він схопив кларнет і меланхолійно заграв венеційську пісеньку, баркаролу, для якої знайшов свій колишній талант, талант закоханого патриція. Це було щось подібне до «Super flumina Babylonis»*. Мої очі наповнились слізьми. Якщо в цей час по бульвару Бурдон йшли запізнілі прохожі, вони, безперечно, зупинились, щоб послухати це останнє благання вигнанця, останній жаль за втраченим ім'ям, до якого примішувався спогад про Б'янку. Але золото перемогло, і фатальна пристрасть погасила сполох юності.

* «На ріках Вавілонських»—початкові слова одного з біблійних псалмів.

— Я завжди бачу цю скарбницю,— сказав він мені,—я постійно марю нею. Я ходжу по ній, діаманти виблискують, я не такий сліпий, як ви гадаєте: золото й діаманти освітлюють мою ніч, ніч останнього Фачіно Кане, бо мій титул перейде тепер до роду Меммі. Боже мій! кара звалилася на вбивцю надто рано! Ave Maria...**.

** Слався, Маріє...— слова котолидького гімна.

Він пробубонів кілька молитов, яких я не розчув.

— Ми поїдемо до Венеції,— сказав я, коли він підвівся.

— Нарешті я знайшов справжню людину! — скрикнув він, і обличчя його запашіло, як у вогні.

Я взяв його під руку і одвів до «Притулку». Він попрощався зі мною біля дверей в ту хвилину, коли кілька чоловіків поверталися з весілля на вулиці Шарантон і кричали на все горло.

— Поїдемо завтра? — сказав старик.

— Як тільки буде у нас трохи грошей.

— Але ми можемо йти пішки, я буду просити милостиню. Я ще міцний, а коли бачиш перед собою золото, почуваєш себе молодим.

Фачіно Кане помер зимою, прочахнувши два місяці: у бідолахи були сухоти.

Париж, березень 1836.

Переклав Є. Ненадкевич

===========================

Примітки

1. Дож — титул верховного правителя торгової республіки Венеції (VIII—XVIII ст.).

2. Фачіно Кане (1360—1412) —італійський кондотьєр, начальник найманих військ, що був на службі у герцога міланського Вісконті та його синів.

3. Проведітор — крупний державний урядовець у Венеційській республіці.

4. Рада Десяти — верховний орган управління Венеційської республіки, що складався з десяти вельмож.

5. Пані Дюбаррі — фаворитка французького короля Людовіка XV, що впливала на державні справи в останні роки його королювання.

6. «Жіль Блаз» (1615) — роман французького письменника Лесажа, що розкриває картину звичаїв початку XVIII ст.

====================================