І вдарив грім (альтернативний переклад) [Рей Дуглас Бредбері] (fb2) читать постранично, страница - 6

Попереджаю вас, Екельсе, я ще можу вас убити. Моя гвинтівка напоготові.

- Я не винен. Я нічого не зробив!

1999. 2000. 2055.

Машина зупинилася.

- Виходьте, - наказав Тревіс.

Кімната була там же, де вони її залишили, але не саме така, якою вони її залишили. Той же чоловік сидів за письмовим столиком, але не саме той чоловік сидів за письмовим столиком.

Тревіс озирнувся навкруги. - Все гаразд? - Різко запитав він.

- Чудово! З поверненням!

Однак Тревісбув напружений. Здавалося, він вдивляється в самі атоми повітря навколо, на те, як проникає сонце через єдине вікно під стелею.

- Гаразд, Екельсе, виходьте. І більше ніколи сюди не приходьте.

Екельс не рухався.

- Ви чули мене, - повторив Тревіс. - Чого витріщилися?

Екельс стояв, нюхаючи повітря. У повітрі було щось таке, якийсь хемічний наліт, невловимий, настільки незначний, що лише ледь-ледь помітний підсвідомий крик почуттів попереджав про його наявність. Кольори: білий, сірий, блакитний, помаранчевий - на стіні, на меблях, в небі за вікном були... були... А ще було якесь відчуття. Тілом пробігла судома. Затремтілируки. Він стояв і всіма порами тіла всотував цю дивну відмінність. Ніби десь хтось видавав той тонкий свист, чутний лише собаці. Його ж тіло відповідало тишею. Поза цією кімнатою, поза цими стінами, поза цим чоловіком, котрий був не зовсім тим самим чоловіком, що сидів за письмовим столиком, і письмовий столик був не зовсім тим самим... - лежав цілий світ вулиць і людей. Яким зараз був цей світ, ніхто не міг сказати. Екельс міг відчувати їхні рухи, десь там за стіною, майже як безліч шахових фігурок, розвіяних суховієм...

Але найперше, що відразу впадало в очі була та сама вивіска на стіні контори, та сама вивіска, яку він сьогодні вже було читав, коли вперше сюди зайшов.

Якимось чином вивіска змінилася:

ЗАО “СЕФАРІ В ЧАСЄ”.

СЕФАРІ У БУДЬ-ЙАКИЙ РІКЬ В МИНУЛОМУ.

ВИ НАЗИВАЙЕТЕ ТВАРИННУ.

МИ ДОПРАВЛЯЙЕМО ВАС ТУДА.

ВИ СТРІЛЯЙЕТЕ.

Екельс відчув, що падає в крісло. Незграбними пальцями він почав відшкрібатибагнюку від черевиків. Тремтячими руками він підняв грудку. - Ні, не може бути. Тільки не така маленька річ. Ні!

У грудці багнюки, виблискуючи зеленим, золотавим та чорним, закарбувався метелик. Дуже красивий, і... дуже мертвий.

- Лише не така дрібниця! Лише не метелик! - волав Екельс.

Метелик упав на підлогу; вишукана істота, маленька істота, що змогла зрушити терези і збити лінію малих доміно, потім великих доміно, а за ними - велетенських доміно - і так далі крізь роки й крізь Час. Екельсові думки кружляли вихором. Метелик не міг настільки змінити стан речей. Убивство одного метелика не могло бути таким важливим! Хіба ні?

Лице його було холодним. Губи тремтіли, питаючи: “Хто... хто переміг вчора на Президентських виборах?”

Чоловік за столиком засміявся. - Жартуєте? Вам і самому це до бісадобре відомо. Звісно ж Дойчер! Хто ж іще? Не той же недолугий квач Кейт. Зараз ми маємо залізну людину, вольову людину, заради Бога! - Представник змовк. - Що трапилось?

Екельс застогнав. Він упав на коліна. Тремтячими пальцями він відшкрібав золотого метелика. - Хіба не можна, - благав він до всього світу, до себе, до представника, до Машини, - хіба не можна відвезти його назад, хіба не можна його якось повернути до життя. Хіба не можна почати все спочатку? Хіба не...

Він не рухався. Заплющивши очі, він чекав і тремтів. Він чув, як гучно на всю кімнату дихає Тревіс, чув, як Тревіс скидає гвинтівку, знімає її з запобіжника й націлює на нього.

І вдарив грім.