Оповідання та памфлети. Твори: В 2-х т. Т. II. [Марк Твен] (fb2) читать постранично, страница - 2

маленький бульдог, майже цуценя, подивитись — мiдного шеляга не варте, ото тільки й годне, що сунути скрізь носа та винюхувати, що б його поцупити. Але як тільки про нього бились об заклад, він так змінювався, що й не впізнати — нижня щелепа випнеться, було, мов пароплавна корма, зуби вискаляться й блищать, як полум’я в топці. І нехай інший пес кидається на нього, страшно гарчить, може, й гризоне, а то й швиргоне кілька разів через себе, Ендрю Джексон^* — це бульдоженя так прозивалося,— Ендрю Джексон тільки те й робить, що удає, ніби він усім задоволений і на щось краще навіть не сподівається. А тим часом супротивна сторона раз у раз подвоює й подвоює ставки, поки не прозакладає всі гроші. Отоді Ендрю Джексон раптом як не вхопить напасника за задню лапу та так і застигне — не кусає, розумієте, а просто тобі вчепиться та й повисне і висітиме хоч рік, поки ті не визнають себе переможеними. Смайлі завжди вигравав на цьому бульдоженяті, поки не наскочив на собаку, в якого не було задніх ніг, бо їх відчикрижило циркулярною пилкою. Справа зайшла вже досить далеко, і гроші вже поставили, і Ендрю Джексон уже хотів учепитись у своє улюблене місце, як раптом бачить, що його ошукано, що той собака, так би мовити, пошив його в дурні. Це так його вразило, що він зовсім занепав духом і навіть не спробував подужати супротивника, тож і дістав такого прочухана, що ну. Ендрю Джексон кинув на Смайлі такий погляд, ніби сказав, що серце його розбито і що це Смайлі в усьому винен, виставивши собаку без задніх лап, за які можна було б учепитись, а в бійці це його основна надія. Потім, зашпортуючись, трохи відійшов, ліг і здох. Гарний був собачка цей Ендрю Джексон і зажив би великої слави, коли б лишивсь живий, бо вдачу мав тверду, а дух — міцний. Я в цьому впевнений, тільки, бач, не випало йому справжньої нагоди себе показати, а не кожний зрозуміє, що, не маючи таланту, ніякий собака не зміг би за тих умов битись так, як він. Мені завжди стає шкода, коли я згадую ту його останню бійку і чим вона кінчилась.

Ну так от, цей Смайлі мав і тер’єрів, і півнів, і котів, і силу-силенну іншої худоби — хоч би про що здумали б ви з ним закластися, усе в нього було під рукою. Одного разу він упіймав жабу, приніс її додому й сказав, що хоче вивчити її, ото аж три місяці тільки те й робив, що сидів у себе на задньому подвір’ї і вчив ту жабу стрибати. І що ж ви думаєте, таки навчив. Дасть, було, їй щиглика ззаду, і вона, дивись, уже летить у повітрі, наче оладок,— ще й перевернеться разок, а то й двічі, коли добре відштовхнеться, i, мов кішка, падає на всі чотири лапи. Згодом він і мух навчив її ловити, і так часто змушував в цьому ділі вправлятись, що вона як побачить муху, відразу й зловить. Смайлі казав, що жабам потрібне лише дресирування, а так вони майже все вміють, і я йому вірю. Я сам на власні очі бачив: посадить він, було, Деніела Уебстера^* — це так жабу звали, Деніел Уебстер,— та й гукне: «Мухи, Деніеле, мухи!» — і не встигнеш і оком змигнути, як вона підстрибне, зніме язиком муху з прилавка й, наче грудка землі, знову ляпнеться на підлогу й почне чухати голову задньою лапою так байдуже, ніби кожна жаба вміє таке виробляти. Та хоч і мала великі здібності, а була вона така скромна й слухняна, що іншої такої не знайти. А коли доходило до стрибків у довжину на рівному місці, то вона могла одним стрибком опинитися далі, ніж будь-яка тварина її породи. Стрибки на рівному, розумієте, були її сильним місцем, і коли до них доходило, Смайлі закладав усе, що мав. Він страшенно пишався своєю жабою — і недарма, бо хлопці, котрі багато їздили і скрізь побували, в один голос твердили, що іншої такої жаби вони ніде не бачили.

Так от, Смайлі посадив цю жабу в маленький загратований ящик і, було, приносив її в місто, щоб битися на неї об заклад. Одного разу якийсь чоловік — новачок у нашому селищі — побачив його з ящиком та й каже:

— І що воно може бути у тебе в ящику?

А Смайлі байдуже так відповідає:

— Може бути папуга, може бути канар, тільки це не папуга і не канар — а просто жаба.

І той чоловік узяв ящик, уважно оглянув жабу, покрутив так і сяк та й каже:

— Гм, справді. І на що вона годиться?

— Та,— відповідає Смайлі спокійно й безтурботно,— для одного діла вона таки годиться: вона може перестрибати яку завгодно жабу в окрузі Калаверас.

Той чоловік знов узяв ящик, знову довго й прискіпливо роздивлявся, а потім повернув Смайлі й каже отак нахабно:

— Не бачу, чим ця жаба краща від інших.

— Може, й не бачиш,— відказує Смайлі.— Може, ти розумієшся на жабах, а може, й ні, може, ти собаку на них з’їв, а може, ти тільки аматор. Щодо неї в мене своя власна думка, і я ставлю сорок доларів за те, що вона пережене яку завгодно жабу в усій окрузі Калаверас.

Незнайомий на хвилину замислився над цими словами, а тоді якось так сумно каже:

— Що ж, я тут людина нова, і в мене немає своєї жаби, а то я побився б з тобою об заклад.

Тоді Смайлі й каже йому:

— О, це пусте, пусте. Потримай ось мого ящика, а я