Аверченко Аркадий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

Петрівна вперто хитнула головою і, з виглядом людини, що стрибає в прірву, сказала:

– А він усе-таки тут!

– Не розумію..., – знизав плечима студент Конякін. – Ми з Гагаровим друзі, і він, якби повернувся, першим чином сповістив би.

x x x

Прийшов ще один гість – газетний рецензент Блюхін.

– Мороз! – заявив він. – Холодно до гидоти. А я зараз години дві на ковзанах катався. Прекрасна на Басейній ковзанка.

– А дружина теж тільки звідтіля, – присьорбуючи чай зі склянки, повідомив Лязгов. – Зустрілися?

– Що ви кажете?! – здивувався Блюхін. – Я увесь час катався і вас, Серафімо Петрівно, не бачив.

Серафіма Петрівна посміхнулася.

– Однак я там була. З Марією Олександрівною Шемшуриною. …Ми більше сиділи... біля музики, – сказала Серафіма Петрівна. – У мене гвинт на ковзані розхитався.

– Ах, так! Хочете, я вам зараз виправлю? Я майстер на ці справи. Де він у вас?

Нога нервово застукала по килиму.

– Я уже віддала його слюсареві.

– Як же це ти примудрилася віддати слюсарю, коли зараз ніч? – запитав Лязгов.

x x x

Нарешті, з’явився давно очікуваний драматург Селиванський з п’єсою, згорнутою руркою й перев’язаною стрічечкою.

– Перепрошую, що спізнився, – розкланявся він. – Затримала прекрасна стать.

– На драматурга великий попит, – посміхнувся Лязгов. – Хто ж це тебе затримав?

– Шемшурина, Маріє Олександрівно. Читав їй п’єсу.

Лязгов заплескав у долоні.

– Збрехав, збрехав драматург! Драматург приховує свої любовні пригоди! Ніякій Шемшуриній читати п’єси ти не міг!

– Як не читав? – обводячи компанію здивованим, підозрілим поглядом, закричав Селиванський. – Читав! Саме їй читав.

– Ха-ха! – засміявся Лязгов. – Скажи ж йому, Сімочко, що він попався на гарячому: адже Шемшурина була з тобою на ковзанці.

– Так, вона зі мною була, – хитнула головою Серафіма Петрівна, оглядаючи усіх нас холодним поглядом.

– Коли?! Я с половини дев’ятої до дванадцятої сидів у неї і читав свою «Комету».

– Ви щось переплутали, – стинула плечима Серафіма Петрівна.

– Що? Що я міг переплутати? Годинник міг переплутати, Шемшурину міг переплутати з кимсь чи власну п’єсу з відривним календарем?! Як так – поплутати?

– Хочете чаю? – запропонувала Серафіма Петрівна.

– Та ні, розберемося: коли Шемшурина була з вами на ковзанці?

– Годині о десятій, одинадцятій.

Драматург сплеснув руками.

– Так поздоровляю вас: у цей самий час я читав їй п’єсу.

x x x

Після читання драми – вечеряли.

Серафіма Петрівна увесь час завзято уникала мого погляду і трималася біля чоловіка.

Посеред розмови вона запитала його.

– А де ти був сьогодні увечері? Адже теж не було з третьої години.

Я з цікавістю чекав на відповідь. Лязгов, коли ми були вдвох у кабінеті, відверто розповів, що весь день провів непутяще: з Одеси до нього приїхала знайома француженка, кафешантанна співачка, з якою він і пообідав у Контана, в кабінеті; після обіду каталися на автомобілі, потім він був у неї в Гранд-Отелі, а ввечері завіз в «Буф», де і залишив.

– Де ти був сьогодні?

Лязгов обернувся до дружини і, подумавши кілька секунд, відповів:

– Я був у Контана. Обідали. Один клієнт з Одеси з дружиною француженкою і я. Потім заїхав за моєю довірителькою в справі Усачевського, і ми каталися в її автомобілі – вона дуже багата.

Потім я був у Гранд-Отелі в одного поміщика, а ввечері заїхав на хвилинку в «Буф» побачитися зі знайомим. От і все.

Я посміхнувся про себе і подумав:

– Так. Ось це – неправда!

ПОЛЬСЬКИЙ СЕЙМ – НАЙБЕЗГЛУЗДІША УСТАНОВА, з розділу «Загальної історії, опрацьованої «Сатириконом», написаного А. Аверченком

І Польща те ж саме: ніякого толку в ній не було. Здається, і люди були розумні, і воїни хоробрі– а все-таки нічого у них не клеїлося...

Була за модою того часу, замість католицької, своя власна віра, проте якась дивна: антитрінітарії. Що це таке– і до цих пір ніхто не знає.

З королями теж не ладналося.

…Найдивовижніше, що й парламент існував у поляків (сейм), але ще ніколи тому, хто пише ці рядки (хай пробачить мені стара Польща!), не доводилося зустрічати безглуздішої установи.

Наприклад: збираються триста чоловік і вирішують питання про підняття добробуту країни. Здається – справа хороша. 299 чоловік в захваті від проекту, а трьохсотий, який-небудь скорботний головою шляхтич, несподівано заявляє: «А я не хочу». – «Та чому?!» – «Ось не хочу, та й не хочу!» – «Але ж повинні ж бути які-небудь підстави?» – «Ніяких! Не бажаю!» І завдяки цьому трьохсотому рішення провалювалося! (Іловайський. Стор. 96.)

Чи