Народження АДАМа (Із спогадів штурмана Азимута) [Юрій Дмитрович Ячейкін] (fb2) читать постранично, страница - 2

сподiватися на путнс призначення.

Я прекрасно усвiдомлював, що у найкращому випадку мене зарахують до екiпажу вантажноу ракети, i я до скону возитиму по зауждженiй трасi мiнеральнi добрива з Мiсяця.

Звичайно, дiло це потрiбне й почесне. Але з нескладними штурманськими обов'язками на борту вантажноу ракети впорався б навiть робот, запрограмований у куцих межах пiдготовчого курсу. Заприсягаюся усiма заресстрованими сузiр'ями, що у тi днi я вiддав би пiвжиття тiльки за те, щоб опинитися на задубiлому астероудi i зубами вицокувати сигнали SOS!

Та нинi у мене немас нiяких пiдстав лаяти долю. Саме у тi невеселi днi я повiрив у глибоку мудрiсть загальновiдомого правила : чим гiрше - тим краще.

А було так.

Iду якось Хрещатиком, i все не миле менi. Навколо весна, дiвчата вже морозивом ласують, а менi байдуже. Дивлюся на чисте блакитне небо, де невтомно снують бiле павутиння реактивнi лiтаки, i сумовито зiтхаю:

- Ех, Азимуте, Азимуте! Невиправний романтику! Не бути, видно, тобi, Азимуте, мiжзоряним вовком, а бути периферiйним вiзником...

Ну, сам не знаю як, мабуть, знiчев'я, зупинився перед велетенською дошкою "Мiськдовiдки". Стою - руки у кишенях - i апатично переглядаю усiлякi "шукаю", "мiняю", "приймаю", "пропоную"...

Вже й повернути хотiв, коли раптом мене нiби громом ударило. Аж потилиця спiтнiла. Дивлюся на маленьку непоказну об'явку, надряпану хiмiчним олiвцем на аркушi з учнiвського зошита, i власним очам не йму вiри.

Що це? Сон, галюцинацiя, марево?

"ШУКАЮ СУПУТНИКА (НЕ ШТУЧНОГО, А ЗВИЧАЙНУ ДВОНОГУ IСТОТУ) ДЛЯ НАВКОЛОГАЛАКТИЧНОГО РЕЙСУ. ЗАЦIКАВЛЕНIЙ ОСОБI СЛIД ПIДНЯТИСЯ ЛIФТОМ НА ДВАНАДЦЯТИЙ ПОВЕРХ ГОТЕЛЮ "КОМЕТА". СТУПИТИ ТРИ КРОКИ ВПЕРЕД, ПОВЕРНУТИ ЛIВОРУЧ I ВIДРАХУВАТИ ВЗДОВЖ КОРИДОРА П'ЯТДЕСЯТ ОДИН КРОК, ПОВЕРНУТИ ПРАВОРУЧ, ВIДМIРЯТИ ЩЕ ЧОТИРИ КРОКИ I ОПИНИТИСЯ ПЕРЕД ДВЕРИМА З НОМЕРОМ 326. ТОДI ЧЕМНО ПОСТУКАТИ I, ЯКЩО БУДЕ ДОЗВIЛ, ЗАЙТИ ТА ЗАПИТАТИ КАПIТАНА НЕВРЕХУ. ТIЛЬКИ ТОЧНЕ ВИКОНАННЯ ЦIрт НЕСКЛАДНОт ШСТРУКЦIт ВРЯТУр ЗАЦIКАВЛЕНУ ОСОБУ ВIД МАРНИХ БЛУКАНЬ ПО ГОТЕЛЮ, ЩО ЯВЛЯр СОБОЮ НОВIТНIЙ ЛАБIРИНТ.

Капiтан Н-ха".

О небо! Якби мене тiсу митi прошило електричним струмом, я швидше прийшов би до тями. Написати таку безглузду об'яву! Наче знайти треба не людину, а спорядити експедицiю на пошуки старовинного пiратського скарбу!

"А втiм, що тут, зрештою, дивного? - гамуючи розбурханi почуття, подумав я. - З усього видно, що автор об'яви достеменно знас собi справжню цiну".

Та як не намагався заспокоутися, а деяких сумнiвiв, однак, не позбувся.

А що, коли об'яву повiсив незграбний жартiвник, що вирiшив поглузувати з бiдолашних випускникiв школи космонавтiв? I взагалi, що за один капiтан Небреха? Хто чув про нього? Це ж смiшно, щоб досвiдченому мiжзоряному мандрiвниковi звичайнiсiнький готель видався лабiринтом? Як вiн тодi орiснтусться в безмежних просторах Всесвiту?

Отак подумав i вирiшив: перш нiж бiгти до цього дивака, варто розпитати про нього старих командорiв. Можливо, вони щось чули про цього зарозумiлого витiвника i дадуть менi добру пораду.

Я озирнувся i злодiйкувато зiрвав про всяк випадок об'яву з дошки "Мiськдовiдки". Щоб, бува, мене хтось не випередив, поки я бiгатиму до знайомих. Що не кажiть, а йшлося про навкологалактичний рейсi А я з iсторiу знав, що на таку важку подорож ще не наважувався жоден з космiчних вовкiв.

Ото заховав подалi об'яву i швиденько попрямував до капiтана Козира. Цього року вiн у нас у школi читав факультативний курс. У такий спосiб уславлений капiтан Козир заробляв грошi на капiтальний ремонт "гантелi" (так вiн величав свiй зорелiт), якого вельми покалiчив на досi не впорядкованих кiльцях Сатурна.

2. РЕКОМЕНДАЦIт КАПIТАНА КОЗИРА

Капiтан Козир, на безрозмiрному бушлатi якого (на велетенський рiст капiтана важко було знайти робу за розмiром) сяяла зiрка ордена командорiв, зустрiв мене iз зворушливою гостиннiстю.

- Ага! Юнь ще не забувас старих капiтанiв! - заревiв вiн таким густим басом, що заростi хлорели в дiжках похилилися, а скло у вiкнах задеренчало. - Це присмно. Дуже присмно! Прошу сiдати i розповiдати, яка щаслива орбiта вивела вас на траверс мосу халабуди. Гей, Малюче, ще два коктейлi з молока i пасти! Ад екземплюм! [ad exemplum (лат.) - за зразком]

Знаменитий робот Малюк дивився на громоподiбного капiтана Козира закоханими лiхтарями, що йому анiтрохи не заважало iз спритнiстю досвiдченого бармена збивати добiрнi коктейлi. Оцю животворну сумiш капiтан смоктав крiзь товстенний нейлоновий шланг, який менш героучнi натури використовують хiба що пiд час небезпечних протипожежних робiт.

У присутностi цiсу вiдомоу на всiх космiчних трасах людини мене з новою силою огорнули сумнiви. Зараз смiховинна об'ява здавалася менi не варта нiякоу уваги.

- Я слухаю вас, мiй юний друже! - привiтно вибухнув капiтан на повних регiстрах свого неможливого голосу.

- Оце прийшов за порадою, - непевно мовив я.

- На консультацiю! - виправив мене капiтан Козир. - Так називають бесiди з викладачами у вашiй космiчнiй школi?

- Точнiсiнько так! - запевнив я. - Я й кажу: оце iду Хрещатиком i раптом бачу об'яву, про яку досi не можу