17 хвилин [Майк Йогансен] (fb2) читать постранично, страница - 8

це їх так рясно?

Вони йдуть зі зборів, заклопотані й веселі.

Старий шкандибав далі.

Коло Ярославської він знову перейшов на другий бік. Сонце потемніло — коло пивної стояла вже проститутка. Слюсарі з електричної сказали їй щось — вона дзвінко й весело відповіла матернім словом. Але слюсарі пішли далі.

Старий проминув дві вулиці й спинився перед обшарпаними дверима, немов вагаючись.

Я став як стій — це була більярдна. Ага, я-ж забув, що він не бачить — він може спинитися перед стовпом, перед порожньою пивною пляшкою, перед молодим економістом, що обмірковує статтю про виробничі відносини в Китаї, перед жовтим кавказцем, що за п'ять копійок хоче наглянцювати його американські бутси.

Але зараз він стояв перед більярдною:

КАФЕ БИЛЛИАРДНАЯ.

Кафе. Я знаю, ні в одній більярдній зроду не пахло кофе. Там можна купити горілку й напувати нею в задній кімнаті наміченого фраєра.

Старий пересмикнувся на обличчі й полапав клинцювату сиву борідку. Потім він узявся за клямку. Він увійшов до більярдної.

Тютюновий газ сивим серпанком сповивав спітнілі фігури з виряченими очима й тремтючими руками, що, здіймаючи вгору тонкі киї, сновигали в тумані навколо столів. Навкруги на лавах сиділи жуки, одягнені під денді, під студента, під червоноармійця, під голодного заробітчанина, під наївного бухгалтера, під шикарного службовця Кожтреста.

Старий притулився спиною до напису

ИГРА НА ДЕНЬГИ

СТРОГО ВОСПРЕЩАЕТСЯ.

Я дивився, як спійманий фраєр виклав на зелене сукно червінці й висипав срібло. Старий машинально помацав кешеню й ніби злякавшись вискочив з більярдної. Стемніло. Зникли червоні хустки, робітники спішили додому, дядько ладнався спати коло ґанку.

Поспішалися дами, що продаються оптом на термін не менше двох тижнів і ліниво ваги-переваги йшли дами, що продаються вроздріб на термін не менше півгодини й не більше, як на одну ніч.

Гімназіяльний учитель спішив — він віддав серце Корейському на ціле життя. Він повернув на Усівську й вийшов над залізницю. З Київа пригурткотів потяг, що не привіз йому його сина.

Я прикурив у проститутки й став.

Старий дивився не на потяг, а на двері з табличкою лікаря.

Потім він повернув, зачепив мене полою свого пальта й пішов назад. Лихтар виблискував на оксамитовому комірцеві — він ішов правим боком назад, нічого не бачучи й спиняючись на секунду, коли ноги відмовлялися йти.

Я хотів наздогнати його й спитати про його сина, але дві проститутки ніби ненароком перепинили мені дорогу. — Дєвочки, сказав я ласкаво, пустіть, не валяйте дурня, мені не скучно, бачите он того старого!

— Тю, найшов на кого зьорати! — одповіла дівчина й дала мені дорогу. Старий пересік вулицю, вийшов на площу Рози, завернув у завулок і пішов до електричної.

Перед мостом через Харків немов здохлий кит лежав старий нафтовий бак. Старий опинився перед баком, оглянувся невидющими очима й подався до річки. Крізь вікно станції мигтів дизель. Я задивився в вікно.

Здавалося, що сталевий гігант стоїть і все двигтить і ходить навколо; дизель тяжко дихав, женучи динамо за двох — його брат стояв нерухомий.

І раптом лихтарі на вулиці згасли. Я оглянувся.

Старий зник.

Я не став його шукати. Я пригадав, як він спинявся перед вітриною з вином, перед більярдною. Я зрозумів його. Він шукав на вулиці весну сімнацятого року, коли він віддав своє серце Керенському.

Лихтари згасли. Сімнацять хвилин він не бачитиме столиці Радянської Вкраїни. Сімнацять хвилин він житиме своїм березневим натхненням. На Сімнацять хвилин зникнуть більшовистські вивіски без ятів, Сімнацять хвилин він бачитиме невидющими очима червоно-біло-сині смуги на тьмавому прапорі.

Сімнацять хвилин він житиме в весні сімнацятого року.

____________________________________________

Збірка оповідань «17 хвилин» появилася в 1925 році. Йогансен М. 17 хвилин. Оповідання.

Харків: Книгоспілка, 1925. 40 с. Наклад: 10,000.

17 ХВИЛИН

ЗМІСТ

Ленінська картка (Св.Рено) 4

Гнилизна 8

Рахунок 12

Сімнацять хвилин 17

Твори подаються за першодруком. Збережено лексичні, стилістичні та правописні особливості авторського тексту. Перша згадка про написання оповідання «Гнилизна», але під іншою назвою — «Люся Явень», датується 1924 роком (Див.: Серед літераторів, художників і композиторів. Хроніка // Червоний шлях. — 1924. — №8-9.).