Маркевич Болеслав [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

авт.), яка з «малого малку» – віртуоз, що заслужив репутацію у справі низькопоклонства й

«перекидання», спершу добровільного, а нарешті навіть мимовільного!

Щоправда, йому нема чого втрачати, нема чого боятися: його ім’я стало загальним ім’ям, і він не з

числа людей, від яких можна зажадати відповіді.

«НЕЗАЛЕЖНА ПРЕСА – ВСЕ ОДНО, ЩО ВІЛЬНА Б…», з дослідження В. Рудь «Ревний

польський патріот»

Свою місію журналіста й літератора Маркевич бачив у захисті істинно російських охоронних

начал. До т.зв. «вільної преси» він ставився з презирством. Неодноразово публічно називав

лібералів «шахраями пера й розбійниками преси» (ця фраза стала найпоширенішою у наші дні, хоча мало хто знає її автора).

Маркевич грубувато зауважував, що вільної преси бути не може й що «незалежна газета – це

однаково, що вільна б...». З гордістю Маркевич говорив: він є журналістом, повністю залежним від

російської справи.

Характерно, що Маркевич залишався також і ревним польським патріотом. Проте саме в силу

власної «польськості» боровся за повну державну єдність Польщі з Росією, неодноразово

відзначаючи, що сама по собі Польща як держава існувати не може і їй залишається вибирати між

Росією і Німеччиною.

На його думку, підпорядкування Росії позбавило поляків лише того, чого вони самі ніколи не

цінували – державності, зате це забезпечило Польщі економічне процвітання, а самих поляків

зробило привілейованими підданими великої імперії.

Приєднання до Німеччини знищило б сам дух і сутність «польськості».

МІЙ ПРИМХЛИВИЙ ГЕНІЙ, вірш О. Толстого, присвячений Б. Маркевичу

Ты прав: мой своенравный гений

Слетал лишь изредка ко мне;

Таясь в душевной глубине,

Дремала буря песнопений.

Меня ласкали сон и лень,

Но, цепь житейскую почуя,

Воспрянул я – и, негодуя,

Стихи текут. Так в бурный день,

Прорезав тучи, луч заката

Сугубит блеск своих огней,

И так река, скалами сжата,

Бежит сердитей и звучней!

НЕ ТУРБУЙТЕСЬ – ВИКАЖЕ, епіграми Д. Мінаєва

М

Не дается боле слава

Бедной музе,

И она, впадая в детство,

Избрала плохое средство

Отличиться перед россом

Обстоятельным доносом.

Б. М.

На днях, влача с собой огромных два портсака,

Приплелся он в вокзал; с лица струился пот…

«Ему не донести!» – вкруг сожалел народ,

И только лишь какой-то забияка

Сказал: «Не беспокойтесь – донесет».