Дочитал до строчки:"...а Пиррова победа комбату совсем не требовалась, это плохо отразится в резюме." Афтырь очередной щегол-недоносок с антисоветским говнищем в башке. ДЭбил, в СА у офицеров было личное дело, а резюме у недоносков вроде тебя.
Первый признак псевдонаучного бреда на физмат темы - отсутствие формул (или наличие тривиальных, на уровне школьной арифметики) - имеется :)
Отсутствие ссылок на чужие работы - тоже.
Да эти все формальные критерии и ни к чему, и так видно, что автор в физике остановился на уровне учебника 6-7 класса. Даже на советскую "Детскую энциклопедию" не тянет.
Чего их всех так тянет именно в физику? писали б что-то юридически-экономическое
подробнее ...
:)
Впрочем, глядя на то, что творят власть имущие, там слишком жесткая конкуренция бредологов...
От его ГГ и писанины блевать хочется. Сам ГГ себя считает себя ниже плинтуса. ГГ - инвалид со скверным характером, стонущим и обвиняющий всех по любому поводу, труслив, любит подхалимничать и бить в спину. Его подобрали, привели в стаб и практически был на содержании. При нападений тварей на стаб, стал убивать охранников и знахаря. Оправдывает свои действия запущенным видом других, при этом точно так же не следит за собой и спит на
подробнее ...
тряпках. Все кругом люди примитивные и недалёкие с быдлячами замашками по мнению автора и ГГ, хотя в зеркале можно увидеть ещё худшего типа, оправдывающего свои убийства. При этом идёт трёп, обливающих всех грязью, хотя сам ГГ по уши в говне и просто таким образом оправдывает своё ещё более гнусное поведение. ГГ уже не инвалид в тихушку тренируется и всё равно претворяет инвалидом, пресмыкается и делает подношение, что бы не выходить из стаба. Читать дальше просто противно.
вітряною, на небі сірі хмари повзли важкими валками, тож сидіти у воді, яка парувала, немов у ванні, було невимовно приємно. А ще ж були запаморочливі пахощі невідомих трав і візерунки хмар на надвечірньому небі, і саме небо, що здавалося райдугою, і пташині польоти, і вогники літаків десь у незбагненній високості…
Батьки обох дівчаток не могли їх відрадити від вечірніх походів, тож, узявши з них обіцянку не ходити на ставок, глибина якого в одному місці сягала двох метрів, змушені були змиритися.
Останній травневий вечір був цього разу безвітряним і холоднішим, ніж торік, але хіба це могло зупинити тих, хто чекав його, як свята?
Інга почала збиратися ще о восьмій. Керована невиразним передчуттям, дівчинка дістала з тумбочки Громовицин лук. Поклавши його у поліетиленовий пакет, акуратно загорнула у рушник Хмарникову стрілу й окуляри. Трохи подумавши, вирішила захопити і яблуневі парфуми, щоб показати Ірі, адже кращої нагоди годі шукати.
Ірі теж нетерпеливилося. Вона прибігла за чверть до дев’ятої і не могла знайти собі місця від радісного збудження.
— Йдемо? — спитала Іра, коли годинник відрахував дев’яту розміреними дзвінкими ударами.
— Ходімо, — Інга встала і взяла свій пакет.
— І чого ти туди наскладала? — спитала Іра, зауваживши розмір пакета.
— Лук, стрілу і ще дещо. Але це сюрприз.
— Для чого тобі лук? Невже ти думаєш, що Гуфі прийде купатися?
— Не знаю, але мені так спокійніше.
— Як хочеш. Та навіть якщо Гуфі і припреться, що ти зможеш вдіяти? Ти, здається, казала колись, що суперагент з того недоумка сам так просто не вилізе.
— А раптом?
— Та ходімо вже, — не могла встояти на місці Іра. — Не отруюй мені радості згадками про дурня.
До ставка ледь не бігли. Як виявилося, Іра притягла феєрверк, що якимось дивом зберігся від Нового року. В її пакеті окрім рушника і феєрверка були ще й віночки з польових квітів. Доки дівчинка їх розправляла, Інга змонтувала свій лук і поклала на березі поряд зі стрілою.
— Спочатку молитва до водяних богів, — серйозно мовила Іра, одягаючи віночок на Інжину голову. — Повторюй за мною: шановні водяні боги…
— Дуже це якось офіційно, — пирснула Інга.
— Нічого ти не розумієш, — зовсім не образилася Іра, немов сама була вчителькою, а її подружка — не вельми розумною дитиною. — Ми ж богів шанувати маємо. З ними запанібрата не можна. То ти повторюватимеш чи ні?
— Шановні водяні боги!.. Що там далі?
— Даруйте нам чисту воду, у холод — тепло, у спеку — прохолоду. Все. Тепер принесемо їм у жертву печиво «Марія». — Іра закінчила свою коротеньку молитву, урочисто пустила на воду печиво і заходилася встановлювати феєрверк.
— Іро, а ти любиш запах яблуневого цвіту?
— Люблю, — мовила, не відволікаючись, Іра.
— А хочеш навчитися літати?
— Що за питання? Аякже!
— Тоді облиш сірники і понюхай ось це.
Іра підійшла до подружки, яка саме дістала з пакета пляшечку яблуневих пахощів і відкоркувала її.
— Ой! — скрикнула від несподіванки Іра, чиї ноги раптом відірвалися від землі. — Падаю!
Тієї ж миті дівчинка гепнулась на землю, проте зовсім не засмутилась.
— Мені аж у голові запаморочилося, — сказала Іра, чухаючи забите місце. — То якийсь наркотик? Мені раптом запахло яблуневим цвітом і стало так добре, що захотілося літати.
— А ти й літала.
— Ага, а гепнувся вниз хто? Скажеш, не я?
— Впала, бо злякалася. Спробуємо ще раз, але я тебе за руки триматиму. Згода? — запропонувала Інга.
— Можна спробувати, — Іра ще вагалася. — А ти мене не впустиш?
— А хто тобі самій триматися заважає?
— Добре, але давай спочатку ракету підпалимо.
Іра ще хвилину пововтузилася зі своїм феєрверком, нарешті він зашипів і почав іскрити. Інга вдихнула яблуневі пахощі і подружці дала понюхати — і вони шугонули в небо разом із феєрверком.
Іскристий метеор феєрверка летів у височінь, щоб розсипатися тисячами вогняних голочок. Іра зачудовано спостерігала за вогняним дивом, при цьому міцно тримаючись за Інгу обома руками.
— Клас, — тихо мовила Іра, коли феєрверк востаннє спалахнув і згас, а дівчата повільно почали спускатися вниз. — Оце так відкриття сезону.
Над обрієм ще палав жовтогарячий окраєць вечірнього неба. Серп молодого місяця поспішав за сонцем, що сходило зараз для мільйонів людей над протилежною півкулею чарівної планети Земля.
— Ой, хтось іде, — сказала Іра.
— Виженемо, — бадьоро відповіла Інга, хоча сама не була у цьому така впевнена.
— Привіт, мала, — привітався ще один любитель вечірнього купання.
— Сашко? — спитала Інга. — Ти прийшов?
— Після твоїх оповідок хіба можна було не спокуситися?
— Ми що, будемо тут разом купатися? — невдоволено буркнула Іра, штовхаючи подружку в бік.
— Місця усім вистачить, — привітно відповіла Інга. — До того ж Сашко пропонує нам постріляти зі спортивного лука.
— А чим твій гірший? —
Последние комментарии
3 часов 26 минут назад
3 часов 30 минут назад
8 часов 51 минут назад
1 день 20 часов назад
2 дней 4 часов назад
2 дней 19 часов назад