Свирский Алексей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

пильно подивився на свої ноги, труснув головою і промовив:

– Нехай!

ПИСАВ ПРО СЕБЕ, розвідки Е. Капіт «Олексій Свірський, автор «Рижка»

Начебто і сентиментально, і старомодно, і повчально, і на Горького занадто схоже, але коли

перегортаєш останню сторінку книги, де описується смерть кращого і єдиного друга Саньки-

Рижка, жалюгідного і блискучого волоцюги-артиста на прізвисько Півфунта, разом з героєм

неможливо утриматися від сліз...

...Про що б не писав Свірський, він так чи інакше писав про себе. Власне незвичайне життя дало

йому багатий запас неабияких вражень.

НАВКУЛАЧКИ ЗА ТОВАРИША, зі спогадів М. Соболя

Батько мій, Андрій Соболь, був письменником. З того часу, як я його пам’ятаю, він жив окремо від

нас і приходив до нас у гості. Якось він прийшов з перев’язаним оком. З-під пов’язки був видний

краєчок лілової плями. З ким йому довелося схопитися, я не знаю. Пам’ятаю з розмови, що в цій

колотнечі на боці батька брав участь Олексій Іванович Свірський.

Олексій Іванович часто заходив до нас – це був добрий і сильний сивовусий дядько і хороший

письменник; на той час мені вже минуло сім років, і я читав «Рижка».

СКРУТНЕ СТАНОВИЩЕ, з листа О. Гріна О. Свірському від 19 липня 1923 р.

Потрапив в надзвичайно скрутне становище з ремонтом квартири і, завдяки цій же обставині,

повинен був відмовитися їхати на Північний океан.

СВІРСЬКИЙ ПІДТВЕРДИВ, з листа Я. Годіна І. Маршаку

Олексій Іванович Свірський надіслав мені підтвердження того, що я друкувався до революції у

низці журналів («Російське багатство», «Журнал для усіх», «Сучасний світ», «Освіта», «Вісник

Європи», «Російська думка»), а також у низці видань після Жовтня...

ЛЮДИНА З ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ, з статті Б. Агуренка «Провулок Свірський»

Йому вдалося знайти притулок в міському саду: ночував під музикантською естрадою «на м’яких

блошиних стружках». Незабаром голод вигнав на головну алею, пустельну в ранню годину. На

довгій лаві самотньо сиділа бідно одягнена людина. Розговорилися. І ця зустріч виявилася

початком нового життя безвісного волоцюги.

Через багато років в автобіографічній книзі «Історія мого життя» О. І. Свірський описав усе це

детально. І назавжди залишився вдячний ростовчанинові Федору Васильовичу Хрісто, з яким

зустрівся тоді в міському саду.

Олексій розповів про своє сирітство, про поневіряння з дванадцяти років – вже побував в Сибіру і

Криму, на Кавказі і в Середній Азії, випробував виснажливу працю землекопа, вантажника,

шахтаря. Сказав і про те, що головна мрія – стати письменником. Читав і писав, де тільки міг, в

забрудненій торбинці дбайливо зберігав перший великий твір – повість «Покоївка» і декілька

віршів..

Христо зачепила ця нелукава оповідь, він привів хлопця до себе – в непоказну хатину, в якій

тулилася велика сім’я: у Федора Васильовича було, окрім дружини і тещі, п’ятеро дітей! Заробіток

кравця насилу дозволяв йому зводити кінці з кінцями. Незважаючи на це, сім’я Хрісто прийняла

Олексія як рідного, ділилася з ним останнім шматком.

І МЕДІУМ КУПРІН, зі спогадів К. Чуковского

Пам’ятаю, він (Купрін О. – авт.) оголосив себе гіпнотизером і медіумом і влаштував на квартирі у

письменника Олексія Івановича Свірського «астрально-спіритичний сеанс». Виявилось, що йому

нічого не варто викликати за бажанням публіки душу будь-якого небіжчика : Наполеона,

Катерини Другої, Тургенєва, Скобелєва, Марії Стюарт, аж до міністра Плеве, нещодавно убитого

есерівською бомбою. Душам небіжчиків ставилися запитання. Більшість відповідей старанно

відстукували ніжками великого столу, але інші з мешканців потойбічного світу вважали за краще

відповідати на повний голос.

У КОГОРТІ «ПІДПАЛЮВАЧІВ», з статті «Великі пожежі. Роман 25 письменників» на

ruslania.com

У 1927 році в журналі «Вогник», очолюваному Михайлом Кольцовим, почав друкуватися

незвичайний роман. Називався він так: «Великі пожежі. Роман 25 письменників». Авторів справді

було двадцять п’ять – рівно стільки, скільки згодом вийшло розділів роману.

...Роман ...друкувався з продовженням: в кожному номері журналу – по главі. Першу написав

Олександр Грін, другу – Лев Нікулін, третю – Олексій Свірський, і так далі – до двадцять п’ятої, в

якій підсумок підвів сам Михайло Кольцов.

...У результаті унікальний експеримент з створення колективного твору відбувся, і результат його, напевно, перевершив