Мандрівка в безвість [Володимир Гай] (fb2) читать постранично, страница - 3
[Настройки текста] [Cбросить фильтры]
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (18) »
НАДЗВИЧАЙНА ПРОПОЗИЦІЯ
Олена побачила невеличку і неохайну кімнату з заґратованим вікном. Стіл і три кріселка були єдиною меблею. На нефарбованому сосновому столі червоніли якісь плями. — Невже кров!? — злякано прошепотіла дівчина. В напруженій невідомості довго тягнеться час. Хвилини плутаються з годинами, пережиті роки видаються коротшими, ніж ці хвилини. Косі промені освітлюють страждаюче обличчя Олени Ярош. Ув’язненій видається, що якась фантастична надлюдська потвора просовує люфу пістоля в невидиму щілину і цілиться на неї… Рипнули двері, й Олена почула, що хтось увійшов до її камери. Вона відчуває, що це породжений її уявою кат. Вона з молитвою на устах вирішила прийняти смерть. — Встаньте! — наказує він за її спиною. Олена здригнулася від різкого неприємного голосу. Помолившись ще кілька хвилин і промовивши останнє «… Я йду до тебе, Господи. Амінь!», вона піднялася. Перед її очима стояв високого зросту, темно-русявий, вродливий, ще не старий чоловік. Він пильно, але з ледве захованим презирством, що лягло на зморшках його губ, оглядав її, немов якийсь незвичайний крам. Це тяглося якусь хвилину, але їй не подобалися ці оглядини, і Олена, напружуючи останні сили, намагаючись надати своєму голосові повної байдужості, промовила: — Мені відомий вирок! Швидше виконуйте його! — Вона болюче прикусила губи, щоб зразу ж не впасти в розпач і не показати перед цим чужинцем, що вона злякалася смерті. «Швидше усі розрахунки з життям. Досі я змогла стримуватися, а далі не знаю, що буде», — подумала вона. — Невже я подібний на ката? — глузливо запитав таємничий відвідувач. — Мені це зовсім байдуже, — відповіла Олена. — Я бачу, що ви віруєте в Бога. Так почнемо з того, що я вам повідомлю: рай, куди ви намагаєтеся потрапити, знаходиться на планеті Марс. — Що вам потрібно від мене? — Залишилися лиш короткі, як момент, тридцять хвилин до вашої страти. Мені шкода вас — таку молоду, гарну жінку й талановиту музику. — Я дуже вдячна, що ви нагадуєте мені про це, — саркастично відповіла Ярош. Невідомий відвідувач був заскочений тоном відповіді ув’язненої, але швидко зорієнтувався і байдужим, упевненим голосом продовжував: — Я маю уповноваження врятувати ваше життя, але лише при одній умові… «Невже катові хочеться в останні хвилини ще знущатися наді мною… Я знівечу це виплекане обличчя, коли він намагатиметься щось заподіяти», — вирішила Олена, поволі відходячи у дальній куток камери, немов кішка, що в небезпеці відчула іншу, ще більш жахливу загрозу. — Ви спроможні вести ділову розмову? — Ділову розмову! Ха-ха-ха! — і дівчина голосно розсміялася, немов зразу збожеволіла. Її плечі тряслися у припадку істерії. — Заспокойтеся! Я розумію, що вам дуже важко розмовляти в подібному стані. Але зрозумійте, що справа йде про врятування вашого життя. — Геть!.. Я знаю, що ви знов будете розпитувати про співучасників і шпигунів!.. Мені обридло все
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (18) »
Последние комментарии
8 часов 36 минут назад
8 часов 54 минут назад
9 часов 18 минут назад
9 часов 50 минут назад
10 часов 57 минут назад
12 часов 38 минут назад