2medicus: Лучше вспомни, как почти вся Европа с 1939 по 1945 была товарищем по оружию для германского вермахта: шла в Ваффен СС, устраивала холокост, пекла снаряды для Третьего рейха. А с 1933 по 39 и позже англосаксонские корпорации вкладывали в индустрию Третьего рейха, "Форд" и "Дженерал Моторс" ставили там свои заводы. А 17 сентября 1939, когда советские войска вошли в Зап.Белоруссию и Зап.Украину (которые, между прочим, были ранее захвачены Польшей
подробнее ...
в 1920), польское правительство уже сбежало из страны. И что, по мнению комментатора, эти земли надо было вручить Третьему Рейху? Товарищи по оружию были вермахт и польские войска в 1938, когда вместе делили Чехословакию
cit anno:
"Но чтобы смертельные враги — бойцы Рабоче — Крестьянской Красной Армии и солдаты германского вермахта стали товарищами по оружию, должно случиться что — то из ряда вон выходящее"
Как в 39-м, когда они уже были товарищами по оружию?
Дочитал до строчки:"...а Пиррова победа комбату совсем не требовалась, это плохо отразится в резюме." Афтырь очередной щегол-недоносок с антисоветским говнищем в башке. ДЭбил, в СА у офицеров было личное дело, а резюме у недоносков вроде тебя.
Первый признак псевдонаучного бреда на физмат темы - отсутствие формул (или наличие тривиальных, на уровне школьной арифметики) - имеется :)
Отсутствие ссылок на чужие работы - тоже.
Да эти все формальные критерии и ни к чему, и так видно, что автор в физике остановился на уровне учебника 6-7 класса. Даже на советскую "Детскую энциклопедию" не тянет.
Чего их всех так тянет именно в физику? писали б что-то юридически-экономическое
подробнее ...
:)
Впрочем, глядя на то, что творят власть имущие, там слишком жесткая конкуренция бредологов...
йому голову на плече й тим самим зняла з мого хлоп’ячого серця важкий тягар: отже, вона все ж таки його кохала! А старший наймит кружляв із Кароліною, своєю любкою. То ж був вальс кохання, і все пішло своєю колією, як і належиться.
Ті дві пари наче пливли по підлозі, та й інші теж. Жінки заплющували очі з утіхи, чоловіки хвацько притупцювали підборами об мостини.
Тієї ночі я майже не спав, і вдень теж, бо просидів його на пасовиську під терновим кущем. Цілий день одноманітно сіявся дощ, і худоба трималася поблизу, наче шукала в мене захистку. Корови повідвертали голови від вітру й сумно ремигали, а дощ усе поливав їх згори.
Я накрився старим господаревим плащем. З куща капало, але мені було затишно, і я майже весь час дрімав, лише подеколи розплющував важкі повіки, щоб поглянути на худобу. В голові в мене наче крутилася карусель: мигтіла підлога, кружляли пари, згучав чудовий вальс. Той вальс наче бринів у моїй крові, відлунював у стукові серця, змореного безсонною ніччю, заколисував мене, зливаючись із тупотом ніг, веселим жіночим вереском, із кільцем пилюки навкруг лампи. Аж нарешті мені здавило горло зі страху, я хотів крикнути, так само як уночі, коли чиїсь дужі руки взяли мене на оберемок з-під ослона й поклали до ліжка…
Тепер я теж мало не скрикнув і отямився, важко зітхнувши, тієї миті, коли господар кинув приймача: моя мандрівка до рідних берегів була коротка. Але так само як і тоді я геть спітнів і почувався недобре: всередині пекло, на устах немов відчувався смак теплої крові. Тепер я згадав усе! То поденник Андерс Швед штрикнув старшого наймита ножем через Кароліну. Вальс кохання довів його до нестями. Тому я й упав з ослона на підлогу! Зачмелений, немов після важкого сну, я взяв програму й прочитав: «Вальс селянина Януса Бона».
Отже, найменший із Бонових синів доскочив більшого, аніж його батько: принаймні на його творах стояло його ж таки ім’я! Та що потім із ним сталося? Поки що я попросив у господаря програму й поклав собі неодмінно дізнатися про долю Януса Бона.
Нарешті влітку, повернувшись додому на острів Борнгольм, я почув про нього ось що.
Янус був такий самий талановитий, як і його батько, і багато в чому скидався на нього: міг грати на всіх інструментах, компонував мелодії і сам обробляв їх для оркестру. Але, крім того, він навчився також виготовляти інструменти й почав робити гармонії та налагоджувати роялі. Янус Бон перший на острові опанував це ремесло: досі раз на рік доводилося викликати майстра зі столиці. Тепер уже така потреба відпала, проте людям доводилось миритися з тим, що їхні роялі налагоджувано вночі, бо вдень Янус Бон працював каменярем. За дві крони він долав по чотири милі на другий кінець острова і повертався вчасно додому, встигаючи вранці на роботу до каменярні. А як хтось торгувався за ціну, то він узагалі не брав платні.
Янус був ще й тим схожий на свого батька, що теж мав багато дітей — аж дванадцятеро.
Коли йому минуло сорок, він покинув каменярню і влаштувався листоношею. Тепер Янус міг робити одну роботу, не занехаюючи іншої: компонував на ходу, а тоді сідав на узбіччі й записував ноти; за пюпітр йому правила поштова торба. В кишені в нього завше був якийсь невеличкий інструмент, ним він перевіряв розмаїті голоси.
На той час Янус змайстрував перший орган — для своєї ж таки парафіяльної церкви — і сам грав на ньому. Гра його так зворушувала слухачів, що мешканці сусіднього села теж забажали мати орган. «Як він грає, то наче сам господь бог присутній на відправі», — заявила якась бабуся.
Янус Бон грав на обох органах щонеділі та щосвята й діставав за те двадцять п’ять крон на рік. Тепер він почував себе щасливим: аякже, службова особа, що дістає платню! Семеро братів, що були ще на той час живі, трактували його як старшого в родині, всі люди шанували його за хист і захоплювалися ним.
А тим часом у будень він і далі розносив листи, в неділю грав у церкві, а ночами майстрував орган. До шістдесяти років він зробив сімнадцять органів, що стоять по навколишніх церквах, місіонерських будинках і засвідчують його працьовитість, відданість і вміння. Янус Бон був щасливий: досяг того, на чому так тяжко спіткнувся його батько. Але вважав, що своїм успіхом зобов’язаний не лишень собі, тому й казав братам:
— Чим би ми були, якби не мали такого батька? Він уторував нам дорогу.
Авжеж, Янусові Бону велося непогано. В шістдесят років йому й органістові вдвічі збільшили платню, навіть подейкували, що про нього подбають і йому не доведеться тюпати щодня по чотири-п’ять миль із важкою поштовою торбою за плечима, що він матиме змогу сидіти собі вдома й віддаватися своєму мистецтву. Ним, мовляв, зацікавився депутат ріксдагу й домагається для нього невеличкої державної пенсії, щось же той депутат мав робити!
Однак доля інакше повелася з Янусом і всіх випередила. Улітку в церкві проводили центральне опалення, а як воно стало до ладу, Янусів орган завередував і перестав слухатись свого творця. Він
Последние комментарии
5 часов 21 минут назад
1 день 4 часов назад
1 день 5 часов назад
1 день 5 часов назад
1 день 5 часов назад
1 день 5 часов назад