Маккавейский Владимир [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

class="book">рік»

Пізніше на київському Олімпі з’явився Володимир Маккавейський – поет в академічному

сюртуку, дуже пишномовний, який мріяв випустити до своєї тонкої книги віршів «Стилос

Олександрійський» кілька томів коментарів.

Йому не можна було відмовити в знаннях. Він був прекрасний перекладач ...

***

ПОЛЮБЛЯВ ГРАТИ В ДЕНДІ

, з книги Ю. Терапіано «Зустрічі»

Вишукано одягнений, з найвитонченішими, навіть дещо старомодними манерами, Маккавейський

полюбляв грати в денді. Удома він сидів у кімнаті, заставленій шафами з книгами, в куртці «а ля

Бодлер», що дуже пасувала йому, і писав вірші в товстелезному зошиті своїм химерним, незвичним почерком.

Рідко можна було зустріти людину настільки різнобічно обдаровану, як В. Маккавейський. На

філологічному факультеті він вважався блискучим студентом, майбутньою знаменитістю.

Його робота – «Тип надлюдини у світовій літературі» була нагороджена золотою медаллю. Він

досконало володів чотирма мовами і настільки ж добре знав грецьку і латинську.

Ерудиція Маккавейського була величезною, він був прекрасним графіком.

…Лише дві речі були недоступними для Маккавейського: відчувати прості людські почуття і

тримати щось в секреті. ...Він вважав зайвою всяку «душевність» і, мабуть, анітрохи не змінив би

свого тону і голосу, якщо б на нього впав світ.

...Моя дружба з Маккавейським лише раз висіла на волосині: після гетьманського перевороту в

1918 році він прийшов до мене розлючений і, не заставши мене вдома, з обуренням говорив моїй

сестрі: «Як це Юрій, знаючи про підготовку перевороту, мені нічого не сказав?» Згодом

з’ясувалося, що один з наших спільних друзів, знаючи любов Маккавейського …поширювати

новини, пожартував наді мною і над ним...

***

НАРОДИВСЯ В НЕВДАЛИЙ ЧАС

, з книги І. Еренбурга «Люди, роки, життя»

Внизу, в підвалі, містився «ХЛАМ», він же колишній «Клак». Там я зустрічав київського поета

Володимира Маккавейського. Незадовго перед цим він видав збірку сонетів «Стилос

Олександрійський». Він чудово знав грецьку міфологію, цитував Лукіана і Асклепіада, Малларме і

Рільке, словом, був місцевим В’ячеславом Івановим.

Зазирнувши тепер до його книги, я знайшов лише два зрозумілі рядки – про те, Що мумією лягла Елладі

В олександрійський саркофаг.

Маккавейському дуже хотілося бути олександрійцем, проте час для цього був невдалий.

***

«Я ВАМ ПОКАЖУ»,

з статті О. Рубісової «На берегах Неви»

Показовий епізод на святі Першого травня, коли Мандельштам читав свої вірші в одному з

київських театрів. У нього був слабкий голос, і публіка неодноразово переривала його читання

вимогами читати голосніше. Мандельштам образився і пішов. Публіка засвистіла, і хтось вигукнув

з місця: «Що за поет Мандельштам, ми його не знаємо!»

Тоді …поет Володимир Макавейський вискочив на авансцену і голосно на весь театр вигукнув: «Я

вам покажу зараз, який поет Мандельштам!» – і почав читати вірші останнього.

Пролунали громові оплески.

***

ДОПИСАВ ВІРШ МАНДЕЛЬШТАМА

, зі спогадів Ю. Терапіано

Я помітив єдиного, крім мене, відвідувача. Невисокий пан, років 35-ти, з рудуватим волоссям і

лисинкою, голений, сидячи за столом, щось писав, похитуючись на стільці, не звертаючи уваги на

принесену йому філіжанку кави.

«Поет, – вирішив я, – але хто?»

У цей час до «ХЛАМ»у увійшов Макавейський. Я поділився з ним моїми спостереженнями.

Рішучий в таких випадках, зі звичайною своєю вишуканою люб’язністю, Маккавейський

рекомендувався.

– Осип Мандельштам, – була відповідь незнайомця.

Через кілька хвилин розмова вже йшла про вірші: точніше, Макавейський говорив і ставив

запитання. Він мав хист заводити нові знайомства.

Виявилося, щойно приїхавши до Києва (підгодуватися, на півночі голодно), Мандельштам пішов

оглядати місто і випадково забрів до «ХЛАМ»у.

– Я пишу вірші повільно, часом – болісно-важко. Ось і зараз ніяк не можу закінчити давно

розпочате, не знаходжу двох заключних рядків, – з серйозним, глибоким виразом обличчя і в той

же час з якоюсь дитячою довірливістю поділився своїм утрудненням Мандельштам.

Це був його прекрасний вірш «На кам’яних відрогах Піерії», який згодом увійшов до книги

«Tristia». В останній строфі:

Где не едят надломленного хлеба,

Где только мед, вино и молоко,

не вистачало двох