Сыпягин Дмитрий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

потрібно бути ще строгішим.

«А Я РОЗМІШАЮ КОЦЮБОЮ», з роману В. Пікуля «Нечиста сила»

– Ну і що? – настовбурчився Сипягін, дивлячись на полум’я.

– Вашоль-Філіпп, – продовжував Рачковський, – видає себе за француза... Це не правда! Він є

активним членом таємного «Гранд-Альянс-Ізраеліт» – центру міжнародної організації сіоністів, фінансові щупальця якого вже охопили весь світ. З його допомогою сіонізм проник туди, куди

невхожі навіть ви...

– До чого ви хилите? – запитав міністр.

– До того, що таке ненормальне становище таїть в собі небезпеку для Російської держави. Не

виключено, іноземні розвідки стануть і надалі використовувати для проникнення до двору

містичну настроєність нашої государині імператриці...

Сипягін показав очима на полум’я в каміні:

– Ось моя добра рада – киньте своє досьє сюди, я як слід розмішаю коцюбою, буцімто його ніколи

не було...

БОЛІСНИЙ ТИЖДЕНЬ, з книги С. Нікітіна (Вінсена) «Кола безумства»

Двадцять другого грудня в половині одинадцятої ранки за терміновим викликом до Міністерства

внутрішніх справ прибув ...Дмитро Сергійович Сипягін.

– Через тиждень государ з родиною... зустрічати Новий Рік! Традиційний бал-маскарад в

Зимовому! А шостого січня на Неві перед палацом традиційне водосвяття. Вже щосили зводять

Йордань! Будуть всі! Прошерстіть!! Просіяти дрібним ситом весь Пітер!!! Трутні, мать вашу! Не

столиця, а кубло! А газетним перошкрябам я нарешті таки виставлю всі коми! До найостаннішої, а

заразом і всі двокрапки! Мало їм публікувати фривольні карикатури, так ще. Ет, мерзотники!

– ...Статейка газетного перошкряба, – продовжував тихо і монотонно говорити Святополк-

Мірський..., – взагалі не варта уваги. Відомо, що в Царськосільському палаці газет не читають, а

якщо яку і проглядають, так це виключно закордонні.

Дмитра Сергійовича упевнено-надійний вигляд Петра Дмитровича частково заспокоїв, але в

грудях його розтікся холодок страху.

...Пролунав дзвінок з Царськосільського палацу. Діловод міністра приклав кінчик вказівного

пальця до губ і, протягуючи слухавку, прошепотів – «Його імператорська величність!»

Вислухавши, Сипягін обережно слухавку, поволі опустився в крісло, неуважно провів долонею по

стільниці свого величезного письмового столу і знов зажадав з’єднати з поліцмейстером і

директором департаменту поліції.

Неділя для Дмитра Сергійовича видалася вельми болісною...

ДОВЕРШЕНИЙ ДВОРЯНИН, з книги С. Вітте «Царювання Миколи Другого»

Приїхав Дмитро Сергійович Сипягін. У вестибулі до нього підійшов офіцер, одягнений в

ад’ютантську форму, і протягнув руку з пакетом. Сипягін запитав, від кого цей пакет, і офіцер

відповів: від Великого Князя Сергія Олександровича з Москви. Коли Сипягін протягнув руку, щоб

узяти пакет, прозвучало декілька пострілів, тобто цей офіцер в нього зробив декілька пострілів з

браунінга.

Сипягін впав, але перебував у свідомості. Його перевезли до Максиміліанівської лікарні, яка

знаходиться недалеко від приміщення комітету міністрів, тобто Маріїнського палацу.

...Коли я спустився, цього офіцера роздягали в сусідній кімнаті. Він був високого зросту, блондин.

Він зізнався зараз же, що він не військовий, а анархіст, що прізвище його Балмашов, що він

колишній студент. Я весь час не відходив від Сипягіна і на моїх очах, через декілька годин після

замаху, він помер, що викликало в мені щирий, сердечний жаль.

...Це була чудова і благородна людина. ...Сипягін, довершений дворянин, ультраконсерватор, він в

останні півроку свого міністерства відверто і з великою гіркотою мені говорив, що на Государя

покладатися не можна і головне, що Государ – не правдивий і підступний.

ОСВІЧЕНІСТЮ НЕ ВІРІЗНЯВСЯ, з розвідки А. Шикмана «Діячі вітчизняної історії»

Д. С. Сипягін був типовим представником старого російського панства, з поглядами якого

співпадали і його уявлення про державне управління. Росія для нього все ще була вотчиною, якою

повинен по-батьківськи правити цар.

Від природи обмеженого розуму, він хоч і мав диплом про вищу освіту, проте освіченістю зовсім

не відрізнявся. Нескінченна складність назрілих і знов виникаючих питань, пов’язаних з

подальшим розвитком Росії, від нього вислизала. Нарівні зі всіма він бачив, що державний

корабель явно збивається з шляху, що скільки-небудь певного курсу він не тримає, а якось

безнадійно штовхається в різні і причому іноді прямо