Градовский Григорий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

часом пролунало декілька голосів в тому сенсі, що у нас не може бути нічого

охоронного, тому що у нас «нічого охороняти». Насправді, якщо немає своїх ідеалів, то чи варто

тут піклуватися і що-небудь охороняти? Що ж, якщо ця думка приносить такий спокій, то і на

здоров’я.

ГРАДОВСЬКИЙ ЗГАДУВАВ, з монографії Н. Патрушевої «Діячі преси у боротьбі з цензурою:

60-і рр. ХIХ ст.»

Г. К. Градовський згадував: «не раз траплялося, що цензор, редактор і автор сукупно сушили

голову, як би так висловити і закутати в такі невловимі форми вірну думку або корисну пораду,

щоб не занапастити статтю, щоб відоме явище не було обійдене мовчанням, проте щоб не

трапилося і якогось «непорозуміння» або «прочуханки» з боку місцевої адміністрації або з

Петербургу».

Проте це не завжди вдавалося. Наприклад, після порушення судового переслідування проти книги

«Наукові політичні і філософські досліди» клопотання її видавця М. Л. Тіблена про припинення

переслідування за умови виключення з книги, за розсудом цензури, «незручних місць», Рада

Головного управління не задовольнила.

ЗАКОНІВ В РОСІЇ НЕМАЄ, з статті О. Мокроусова «Цензори не ми, ми не цензори»

Портрет цензора, який запам’ятовується, залишив редактор «Історичного вісника» Борис

Глінський: «С. І. Коссович був оригінал, якого рідко зустрінеш в житті. Людина, поза сумнівом, великого розуму і великої освіти, він підходив до кожного питання з погляду життєвої

повсякденної практики. Він відверто ставив крапки над «i». Його цензорський символ віри

…зводився до наступних положень: «Я – чиновник, який кожного двадцятого числа одержує

платню. Воно потрібна як прожиток мені і моїй сім’ї. Законів у Росії немає, а є розсуд начальства, від якого і залежить моє двадцяте число. Його волю я повинен шанувати і виконувати, і чим

пунктуальніше це роблю, тим більше зростаю в його очах».