Нейгауз Генрих [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

class="book">ВСЕПРОНИКНА ЧУЙНІСТЬ, з оцінки Г. Нейгаузом творчості Я. Зака

Поєднання сильного ясного інтелекту, великого струнко організованого темпераменту, величезної

внутрішньої енергії, проникаючої музичної чуйності з дивовижною віртуозною майстерністю –

ось причини, враховуючи які я не можу не зарахувати Якова Зака до плеяди кращих сучасних

піаністів.

ПОНЕВІРЯЄМОСЯ, з листа К. Шимановського родині Коханських від 12 липня 1919 р.

Ми існуємо лише завдяки тому, що я тепер служу в місцевому комісаріаті Народної освіти,

непогано заробляю, і це нас рятує від різноманітних ускладнень. Ми з Гариком (Нейгаузом – авт.)

та іншими даємо концерти і навіть начебто плануємо відкривати школу. Мене тягнуть до Одеси на

таку саму посаду, однак я їхати не наважуюся – вже краще тут зі своїми поневірятися.

Про композиторську працю й мови бути не може. До четвертої години вечора сиджу в себе в

комісаріаті, і крім того маса обов’язків. Інколи почуваюся страшно втомленим.


З ГРОШИМА – ПОГАНО, з листа Г. Нейгауза К. Шимановському від 1 листопада 1919 р.

Довідався про ваш остаточний намір виїхати до Варшави. Попри те, що я це підтримую, мені дуже

стало сумно, адже чорт знає коли ми тепер побачимося. Я ж рішуче маю залишитися в Києві,

визначився вже як професор консерваторії й маю клас із 12 учнів. Незабаром почну концертувати.

Сумно мені, життя немає, настрій то понурий, то нервовий і панічний, із грошима погано,

страшенна дорожнеча...

Моєю мрією, з багатьох точок зору, було б, зрозуміло, їхати з Вами до Варшави, але усвідомлення

того, що я буду відірваний, можливо на довгі роки, від батьків і деяких інших людей, змушує мене

залишитися в Києві.


ЄВРОПЕЙСЬКЕ СПРЯМУВАННЯ, з статті Ю. Рубінчика «Генріх Нейгауз та його учні»

У 1906 році батьки послали Генріха і його старшу сестру Наталію, теж дуже хорошу піаністку,

вчитися до Берліна. ...Наставником обрали відомого музиканта Леопольда Годовського. Проте

Генріх узяв у Годовського лише десять приватних уроків і зник з його поля зору майже на шість

років. Почалися «роки мандрів».

Нейгауз жадібно вбирав усе, що могла дати культура Європи. Юний піаніст дає концерти в містах

Німеччини, Австрії, Італії, Польщі. Публіка і преса тепло приймають Нейгауза. У рецензіях

наголошується масштабність його дарування і звучить сподівання, що піаніст з часом займе

значне місце в музичному світі


СУЦІЛЬНЕ ТВОРЧЕ ГОРІННЯ, з статті В. Дельсона «Генріх Нейгауз»

Є люди, професія яких абсолютно невіддільна від їх життя. Це ентузіасти своєї роботи, люди

кипучої творчої діяльності, а життєвий шлях їх – суцільне творче горіння. Такий – Генріх

Густавович Нейгауз.

Так, і гра Нейгауза така, як він сам, – бурхлива, активна, а разом з цим організована і продумана

до останнього звуку. І за фортепіано ...відчуття немов «обганяють» хід його виконання, і в його

гру уриваються нетерпеливо-вимогливі, владно-окличні акценти, і все (саме все, а не тільки

темпи!) в цій грі нестримно стрімке...


УСЕ НАРОДЖУЄТЬСЯ НАНОВО, з рецензії в журналі «Музика» на творчість Г. Нейгауза

Його виконання сприймається з такою свіжістю, неначе його слухали вперше. Відбувається це не

тому, що виконуваний твір трактується по-новому – ні, трактування не міняється, але це не

повторення, не копіювання раніше знайденого, все тут дихає живою знадною красою нічим не

скутого життя – все народжується наново – як наново кожну весну на деревах шумить молоде

листя.


НІЧОГО ШТУЧНОГО, зі спогадів Я. Мільштейна

Хто в двадцяті-тридцяті роки слухав виступи Нейгауза, той на все життя набув чогось такого, що

не висловиш словами. Нейгауз міг грати більш-менш вдало (він ніколи не був піаністом рівним –

частково через підвищену нервову збудливість, різку зміну настроїв, частково – через примат

імпровізаційного початку, владу миті). Але він незмінно притягав до себе, надихав і надихав

своєю грою. Він був завжди іншим і в той же час одним і тим же художником-творцем: здавалося,

він не виконував музику, а тут же, на естраді, її творив.

Не було нічого штучного, шаблонного, скопійованого... Він володів дивовижною зіркістю і

душевною ясністю, невичерпною фантазією, свободою виразу, умів почути і виявити все потаєне,

приховане...


СТЕЛЯ МУЗЕЮ ПАДАЄ, з розвідки Н. Вареник «Глухий кут Нейгауза»

Якщо вам пощастить, блукаючи стародавніми вуличками Кіровограда, набрести на