Оршер Иосиф [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

жах.

– Товаришу Оршер, ми вам довіряли, а ви ходили на побачення з есерами й меншовиками!

Соромтеся!

Так до кінця й не зрозуміла, що таке будинок побачень!

Клопотання спочатку мало успіх: касаційна колегія Верховного Суду висилку відмінила. Але

потім втрутився голова суду – і відновив попередній вирок.

Втім, Оршер духом не впав – та й кар’єра його від скандалу нітрохи не постраждала. Чергова

книжка вийшла вже 1925 року. Він випустив і потім ще немало книг...

НА КОРИСТЬ ЄВРЕЇВ, з розвідки М. Бєльського «Один з «старих журналістів»

Книга, про яку я хочу розповісти, навряд чи увійшла до золотого фонду літератури про минуле

нашого міста (мова про Одесу – авт.), проте в ній є декілька десятків сторінок, де описані місцеві

газети, їх редактори і журналісти кінця ХIХ і початку XX століть.

Редагував «Одеський аркуш» дворянин, засновник видання Василь Васильович Навроцький. При

знайомстві з ним О. Оршер (автор вищезгаданої книги – авт.) побачив людину «маленького

зросту з каламутними вицвілими очима, з невеликою борідкою якогось сіро-каламутного кольору.

Був він без піджака, в жилеті, на якому бовтався солідний золотий ланцюг з великою кількістю

брелоків».

Газета була ліберальною, тому установка редактора була жорсткою: «Щоб жидів там або греків –

Боже! Прямо говорю: трохи що – звільняю».

Фейлетони в газеті, вважає О. Оршер, писалися на «дурні й непотрібні теми».

Газета залишалася головним органом південного єврейства, нітрохи не відрізняючись від інших

російсько-єврейських... газет і журналів, тому що питанням чисто єврейським відводиться тільки

така кількість відомостей, аби не втратити російських передплатників, але у всіх рішуче статтях, фейлетонах й замітках завжди виявляється тенденція на користь євреїв.

НАМАЛЮЙ СТОЛИПІНА, бувальщина

Сучасники відзначили, що натурники І. Рєпіна довго не живуть. Деякі з тих, чиї портрети він

писав (композитор Мусоргський, хірург Пирогов), померли буквально через декілька днів після

того, як художник поклав останній мазок на полотно.

Письменник-гуморист О. Л. Д’ор (Оршер) з цього приводу жартома запропонував І. Рєпіну

написати портрет прем’єр-міністра П. Столипіна.

Таке замовлення через деякий час дійсно надійшло від Саратовської Думи.

Варто було І. Рєпіну завершити роботу, як П. Столипін відправився до Києва, де його застрелив

терорист Багров.