Осипенко Леонид [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

незадовго до його смерті, в березні 1997 р., він згадував з відтінком гіркоти про те, що високе начальство звістку про його

призначення на перший атомний підводний корабель зустріло як найзвичайнішу подію.

Командувач Камчатською флотилією Г. І. Щедрін і сам, мабуть, не уявляв, на що йде його

підлеглий, а перший заступник Головкому адмірал С. Г. Горшков спочатку зробив зауваження за

погано випрасуваний кітель, що було простимо для людини, котра з’явилася, як мовиться, з

корабля на бал, а потім сухо, в повчальному тоні давав вказівки, як і що необхідно робити на

новому місці служби.

ПОДІЛИВСЯ ЗАРПЛАТОЮ З ПІДЛЕГЛИМ, з нарису Г. Єгорова «Фарватерами флотської

служби»

З якихось невідомих причин посада командира «Ленінського комсомолу» довго залишалася

вакантною. І ось якось з тривалого відрядження повернувся з Тихоокеанського флоту контр-

адмірал Олександр Євстафійович Орел, який був у той час начальником Управління підводного

плавання ВМФ.

– Ну, вітаю вас з командиром! – сказав Орел Жильцову і Акулову. Людина він скромна,

непомітна. Але ви б подивилися, який у нього на човні порядок, як управляє він кораблем!

Загалом – справжній підводник.

Цим першим в історії вітчизняного флоту командиром підводного атомоходу став Леонід

Гаврилович Осипенко, з яким мене не раз зводила флотська служба.

Справжнім командиром показав він себе і під час будівництва човна. ...Узяти хоча б таку, на

перший погляд, другорядну справу, як штатний розклад і посадові оклади. Прецедентів не

існувало. Щоправда, на атомному човні, як і на дизельному, є командир, старпом, командири

бойових частин, дивізіонів. І діяти слід було б ніби аналогічно.

Проте аналогії не існувало, адже поява атомних човнів знаменувала собою початок нової епохи в

підводному плаванні. Вперше в історії човни з тих, що пірнали, перетворилися в повному

розумінні слова в підводні і стали справжніми господарями океанських глибин.

А ось що стосується посадових окладів, то тут справа йшла погано. Коли прийшли тарифні ставки, то всі переконалися, що фінансисти ніякої різниці між механіками на дизельних і на атомних

човнах не вбачали. Марно Осипенко, посилаючись на вагомі аргументи, просив переглянути

ставку інженера-механіка.

– Не можемо, – розводили руками фінансисти. – Обмежені фондом.

І тоді Осипенко зробив крок, який, на мій погляд, яскраво показав його людські і командирські

якості.

– Якщо не можете інакше, зніміть частину суми з мого окладу, – сказав він, і додайте її механіку.

Фінансисти так і вчинили.

Це становище зберігається донині...

БЕЗ ПАНІБРАТСТВА, з книги Л. Жильцова «Наш тандем»

Наші стосунки завжди були дружніми, проте без панібратства. Я його поважав, як старшого а він

стежив, щоб ні в чому не принизити моєї гідності.

Не було випадку, аби він відмінив якусь мою вказівку. Прийдуть до нього на мене скаржитися:

«Ось мені старпом наказав зробити так-то».

Відповідь була незмінною: «Якщо наказав, значить, виконуйте».

Якщо він з моїм наказом був не згоден, то викликав мене і говорив: «Лев, мені здається, ти не

маєш рації. Подумай, може, ти свій наказ відміниш. Але дивися сам».

У відношенні з екіпажем я виступав в ролі цербера, він – батька рідного. Повинен визнати, це –

оптимальний варіант, за якого на човні – повний порядок: і командир хороший – екіпаж його

любить і йому довіряє, і розхитаності ніякої, тому що старпом не дрімає.

До того ж такий розподіл ролей найкращим чином відповідав особистим схильностям кожного з

нас. Леонід Гаврилович, дуже уважний до людей, до всього придивляється, все бачить.

Зауваження висловлює тактовно, ніколи не дозволить собі різкості. Будь-який член екіпажу

удостоїться декількох похвальних слів.

Я-ж неухильно вимагаю дисципліни, тому що всі аварії тільки від нехлюйства.

Чи треба говорити, як весь екіпаж жалкував, що Леоніда Гавриловича від нас переводили?

НЕМАЄ ПРОРОКІВ, з кореспонденції В. Каушанського «З легкою парою, адмірале Осипенко!»

На душі чогось було сумно. Начебто і хорошу справу затіяла Бі-Бі-Сі – зняти сюжет про наш

перший атомний підводний човен, її першого командира і екіпаж.

Проте чомусь пророків рідної Вітчизни ми знову явимо світу з подачі чужої, а не своєї телекамери.

Книга, яку роки і роки писав вже хворий адмірал (рукопис її я захлинаючись читав у нього удома в

Обнінську), так і не пробилася до читача, здавшись комусь