Хиждеу Александр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

холоденъ, да не изблюютъ тебя. Русь не Русская видится мнЂ

диковинкою, как если бы родился человЂкъ съ хвостомъ или съ собачьею головою... Третіе

познаніе есть познаніе себя, какъ бытія сотвореннаго по образу и по подобію Божію, общаго со

всякимъ бытіемъ человЂческимъ... Посреди насъ живетъ то, что превыше всего есть... По первому

познанію ты узнаешь свое собство: почему ты ЕремЂй и какой ты ЕремЂй? По второму ты

узнаешь свою стать: почему ты Руссъ и какова Русь? По третьему ты узнаешь свою общность:

почему ты человЂк и что есть человЂчество? По всему ты узнаешь себя и отлично и слично, и

неслишно и слишно... О Боже! коль неслична мусикія безъ Святаго Духа Твоего, и коль

смЂхотворна премудрость, не сличившая и не познавшая себя!

Дарма шукатимете цю цитату у повному зібранні творів. Адже вона належить зовсім не Григорію

Савичу Сковороді, а його першому публікатору і коментатору – Олександрові Тадейовичу Хиждеу

(Хашдеу). І знаходиться серед інших фальсифікацій сковородинських текстів і висловлювань у

сумнозвісній статті «Григорій Варсава Сковорода» («Телескоп», 1835, Ч. XXVI, № 5-6, с. 3-42 і

151-178).

Маючи доступ до рукописів, які ще ніде не були опубліковані, Хиждеу вільно приписував

Сковороді свої думки і погляди. ...Філософ цілком у новому дусі стає «православним,

самодержавним і народним», «ідеальним типом російського філософа»: «вселенною для него была

Русь святая, человЂчествомъ народъ Русскій!» Додаючи достовірності, Хиждеу перемішує цілком

вигадані цитати зі справжніми, в інших випадках намагається стилізувати мову. На очевидні

безсоромні підробки вказав уже Срезневський, який сам мав досвід фальсифікацій народних

пісень, та не маючи публікацій першоджерел, покоління дослідників задовольнялися тим, що

було.

Впродовж XIX ст. до найповажніших видань включалися романтичні вигадки зі статті Хиждеу,

підроблені фрагменти надійно вростали в канон. Настільки міцно, що публікуючи видання творів

Сковороди у 1894 році, Д. Багалій ретельно зіставив цитати, знайшов численні розбіжності з

відомими творами, та навіть тоді не міг до кінця повірити, що має справу з підробкою у дусі

Краледворського рукопису, а не просто з недбалістю та слідами справді втрачених текстів.

Помилка тиражується досі, навіть в академічних виданнях.