Берлинский Максим [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

Брюховецького «Критична грань буття України»

Істотні доповнення зроблено до біографії Максима Берлинського. Вважалося, що після закінчення

в 1786 році Києво-Могилянської академії він був запрошений викладачем до Санкт-Петербурзької

учительської семінарії. Насправді ж у грудні 1786 р. Максима Берлинського, його брата Матвія і

ще 29 випускників КМА відправлено в розпорядження Комісії народних училищ С.-Петербурга. І

протягом 1886-88 рр. Максим Берлинський навчався, а не навчав у вчительській семінарії.

До речі, виявилося, що крім більш-менш відомого брата Василя, Максим Берлинський мав ще

трьох братів, теж вихованців Києво-Могилянської академії, – Матвія, Михайла і Степана.

РЕСПЕКТАБЕЛЬНИЙ ІНТЕЛІГЕНТ-КОНСЕРВАТОР, з статті М. Брайчевського «Максим

Берлинський та його «Історія міста Києва»

Максим Берлинський належав до числа ранніх речників буржуазної науки в нашій країні.

Змушений так чи інакше повторювати офіційні версії та концепції, він разом з тим мав власну

оригінальну думку, свій погляд на речі, виразно відмінний від загальноприйнятого в дворянській

історіографії. Готуючи свою працю до друку, він змушений був робити реверанси вбік казенної

ідеології – доводилося рахуватися з цензурою. Тому висловитися повністю і до кінця він,

звичайно, не міг.

Але і без того ідеологічне спрямування його історичної праці та соціальні симпатії цілком

очевидні. М. Берлинський стоїть на позиціях українського міщанства, корені яких слід шукати у

Магдебурзькому праві. Його ідеалом є міське самоуправління, економічна незалежність міст у

поєднанні з деякою (нехай би і обмеженою) політичною автономією України.

…Максим Берлинський не був ані радикалом, ані (тим більше) революціонером. Його аж ніяк не

зарахуємо до послідовників ані Радищева, ані Сковороди. Він не належав до числа тих, хто

виходив 14 грудня 1825 р. на Сенатську площу, ані до тих, хто піднімав зброю в 1830 р. Це був

респектабельний інтелігент консервативно-ліберального спрямування, що (як і тисячі його колег)

плекали утопічну ідею про досягнення хоча б відносного благополуччя під скіпетром «освіченого

монарха».

ПАМ’ЯТНИК БРУТАЛЬНО ЗНЕСЛИ, з статті В. Дружбинського «Пам’яті загиблих могил

діагноз: скорботна бездушність»

12 грудня 1962 року ухвалою Київської міськради вулиця Армавірська на Сирці «у зв’язку з 200-

річчям з дня народження Максима Берлинського – видного українського історика і археолога,

автора наукових праць з історії Києва і України – перейменована на вул. Максима Берлинського».

А через п’ять місяців (!) на Байковому цвинтарі знесли пам’ятник М. Берлинському, на його місці

похована інша людина, якій поставлений монумент, що існує й нині.

На новому пам’ятнику вибите прізвище, яке нікому нічого не говорить, проте тоді, в 1964-му, це

була велика «шишка» – один з секретарів Київського обкому партії.

ЗАКОН НЕ ПИСАНИЙ, стаття 297 Кримінального кодексу України

Наруга над могилою, іншим місцем поховання, над трупом чи урною з прахом покійного, а також

розкрадання предметів, що знаходяться в місці поховання, може спричинити покарання у вигляді

штрафу до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешту на строк до 6 місяців,

або обмеження свободи на строк до 3 років, або позбавлення волі на той же термін.