Зертис-Каменский Андрей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

криваву ганьбу російську?

– Зрозуміло, владико. В мене навіть зберігся виданий у Лондоні аркуш, – Баженов відкрив

полірований витончений секретер і, порившись у паперах, сказав:

– Ось він: «Замітки мандрівника на маніфест від 17 серп. 1764 р.». Послухайте, владико, уривки:

«Якою сумною не була участь нещасного Івана, йому не вдалося уникнути й останнього

насильства з боку нації, котра вельми неохоче бажає проґавити будь-який випадок

продемонструвати власне озвіріння». Ну, и так далі...

А ось і філософський висновок: «Одні і ті ж дії не завжди мають однакові наслідки. Два зрадники, котрі народилися під різними сузір’ями, матимуть різну долю. Одного пожалують графським

титулом, він стане кавалером багатьох орденів, сенатором («Це про Григорія Орлова», – пояснив

Баженов), іншому (Мировичу) відрубають голову, а тіло спалять разом з ешафотом».

– Я вам ще не набрид? – запалюючи закордонну сигару, запитав Баженов. – …Був ще, пам’ятаю,

гострий, мов перець, відгук «Вільного англійця»; Катерина, стверджують, ним, та й багатьма

іншими, була дуже зачеплена. Вона зрозуміла, що вільна думка суспільства не шкодує і осіб

коронованих. І прошу вас, владико, звернути увагу: Європа кричить: народ, народ, народ!.. А при

чому тут російський народ? У придворних злодіяннях російський народ зовсім не винен. А

суспільна думка нашої публіки затиснута кліщами...

Простий народ на ці темні події відгукується по-своєму, він свою має думку, – відгукнувся

Амбросій. – На вбивство принца Івана негайно ж зреагувала провінція. Я маю з деякими

сенаторами зв’язок і завдяки цьому знаю, що незабаром після вбивства в провінції з’явилися

співчуття не тільки до долі Івана, а й Петра Третього. Так, рік по тому, розглядалося Сенатом з

цього приводу шість таємних справ, а в наступному році – десять. Народ пам’ятає, народ нічого не

забуває й в основу суджень своїх має правду єдину, – закінчив Амбросій і заквапився іти.

– Хвилинку, владико! Чи не завгодно глянути на шматок з маніфесту, заготовленого нещасливим

Мировичем, зрозуміло, від імені принца Івана...

– Я знаю цей маніфест. Я не люблю Мировича! – вигукнув Амбросій. – Цей суєславний безумець

суть найманець власного марнославства. Товаришу мій, Василю Івановичу, спаліть ці

найзухваліші і мерзенні рядки, що наблював бунтівник нібито від імені Івана Антоновича.

Мирович не про народ, Мирович про себе пікся.

– Нині наша матінка, велика покровителька мистецтв, – сказав Баженов, – від претендентів на

престол вільна: ні Петра, ні Івана немає. Проте побоююся – самозванці знайдуться... Як ви

мислите, владико?

– Самозванці були, є і будуть, – і владика піднявся.

ЗАГИНУЛО БЛИЗЬКО ДВОХСОТ ТИСЯЧ ОСІБ, з брошури Г. Міллера «Описання лютування

в Москві моровиці й обурення черні, яке її супроводжувало»

Перші ознаки чуми в Москві з’явилися наприкінці 1770 р., а навесні 1771 р. вона набула характеру

епідемії. Господарське життя міста виявилося значною мірою паралізованим, а заходи влади –

неефективними.

Дворяни й заможні городяни виїхали з Москви. Залишив довірений йому пост і

головнокомандуючий граф Петро Семенович Салтиков.

Перші спалахи масового невдоволення... сталися в Лефортові 29 серпня і 1 вересня. Приводом до

відкритого повстання послужила спроба московського архієпископа Амбросія (Зертіса-

Камінського Андрія Степановича) запровадити карантин, заборонивши жителям збиратися біля

ікони Боголюбської Богоматері біля Варварських воріт Китай-міста.

15 вересня повсталі, відтіснивши військових, ввірвалися в Кремль і розгромили Чудів монастир

(резиденцію архієпископа). Амбросій встиг перебратися в Донський монастир, проте наступного

дня його знайшли і вбили.

16-17 вересня повсталі двічі намагалися заволодіти Спаськими воротами Кремля, вимагаючи

видачі генерал-поручика Петра Дмитровича Єропкіна, який здійснював владу в Москві, однак

вогнем зосереджених біля Кремля військ були розсіяні. За даними Єропкіна, було вбито 78

повсталих. Під слідство потрапило близько 300 чоловік.

26 вересня в Москву «для наведення належного порядку» прибула комісія на чолі з графом Г. Г.

Орловим, котрий запровадив ряд заходів, які заспокоїли населення. Одночасно комісія займалася

слідством над учасниками «Чумного заколоту»: покаранню піддали 165 осіб дорослих (4 страчені)

і 12 підлітків.

З настанням холодів епідемія стала слабнути. Всього в Москві і її околицях