Давидов Василий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

Тут же дресирували собак.

…Вiдновити експозицiю допомагали музеї й архiви Москви та Петербургу, Києва та Одеси, нащадки роду Давидових. Серед дорогих релiквiй музею: сiмейний рояль Давидових, за яким

часто i багато працював Петро Іллiч, особисте пiанiно Чайковського, особиста шпага декабриста

Василя Львовича Давидова з монограмою на ефесi «ВД», предмети пушкiнських часiв, особистi речi сестри Петра Іллiча Чайковського. Всього фонди музею нараховують сьогоднi приблизно 10

тисяч експонатiв.

До речi, в нашi тяжкi часи дуже цiнний рояль Давидових мiг просто загинути вiд холоду i вологостi (музей нормально не опалювався). Слава Богу, знайшлися нерiвнодушнi люди, що

врятували музейний раритет!

За всю iсторiю музею про нього i за його тематикою знято 18 документальних фiльмiв. Музей

вiдвiдало понад 5 млн. осiб!

СУМІШ ВІДОМИХ З ОРИГІНАЛЬНИМИ, з листа О. Пушкіна М. Гнідичу від 14 грудня 1820 р.

Був я на Кавказі, в Криму, в Молдавії і тепер перебуваю в Київській губернії, в селі Давидових

(Кам’янці – авт.), милих і розумних людей, братів генерала Раєвського. Час мій минає між

аристократичними обідами і... дискусіями. Товариство наше різноманітне – весела суміш людей

оригінальних, людей відомих.

КАМІНКУ ПОЕТ ЗГАДАВ НАВІТЬ В «ЄВГЕНІЇ ОНЄГІНІ», з розвідки Г. Таран «Тут дух

поезії і музики злітав»

Улюбленим місцем творчої праці поета (Пушкіна О. – авт.) був «Зелений будиночок» (нині –

приміщення музею).

Ще раз Пушкін побував у Кам’янці в листопаді 1822 року. Літературною пам’яткою про цей

короткий візит став вірш «Аделі», присвячений 13-річній племінниці декабриста та помітка на

одній з книг бібліотеки Давидова «Ваш тихий, милый Каменград я покидать совсем не рад».

Кам’янка залишила в душі вразливого поета (найтепліші спогади про себе та людей, з якими

зустрічався поет. У своєму вірші-посланні «В. Л. Давидову» поет написав: «Тебе, Раєвських і

Орлова, і пам’ять Камінки люблячи».

А ще про Кам’янку Пушкін згадає в поемі «Євген Онєгін»: «Там, де рання весна блищить над

Камінкою тінястою».

НЕ ЗАБУВАЮ ТВОЄ ВИНО, з вірша О. Пушкіна «В. Л. Давидову»

Но я молюсь – и воздыхаю...

Крещусь, не внемлю сатане...

А все невольно вспоминаю,

Давыдов, о твоем вине...

Вот эвхаристия другая,

Когда и ты, и милый брат,

Перед камином надевая

Демократический халат,

Спасенья чашу наполняли

Беспенной, мерзлою струей

И за здоровье тех и той

До дна, до капли выпивали!

УКРАЇНИ ДЛЯ НИХ НЕ ІСНУВАЛО, з інтернет-сайту litopys.org.ua

Для декабристів Україна існує тільки в її славному минулому. Як видно із промовистого факту, що

у «Правді Руській» П. І. Пестеля угорці вичислені разом з іншими слов’янськими (!) народами як

члени майбутнього слов’янського союзу, проте українці, серед яких ті самі декабристи проживали, не згадані, або ще й з того факту, що той самий Пестель аподиктично закликає до їхньої

(українців) посиленої русифікації – для них Україна в сучасному вимірі не існує.

Про палку прихильність Рилєєва до всього українського, не тільки її історії, немає сумніву, але й

для нього Україна існує тільки в минулому; її сучасне й майбутнє невіддільні для нього від

російської імперії; вона має (мала) історію, – але без тих вимірів.