Зміїне молоко [Михайло Успенський] (fb2) читать постранично, страница - 23

сказав Корній.

— Шантаж, — сказав герцог. — Власною персоною. А що накажете робити маленькій людині, коли в її дім вдираються озброєні громила? Терпіти, пристосовуватися, щоб вибрати відповідний момент…

— Що ж ви зажадаєте в обмін?

— Капітуляцію, — сказав герцог. — Повну й беззастережну. І, відповідно, репарації та контрибуції. Анексій, правда, не буде — далеченько доведеться ганяти експедиційний корпус. Я тут список приготував — нам потрібні польові синтезатори, будівельна техніка, медикаменти, багато чого треба, ми розорені…

— Ви прекрасно знаєте, ваша високосте, що заборонено вивозити земні технології на планети, охоплені прогресорством. Крім того, колосальний психологічний і культурний шок…

— А ось це вже, — герцог знову наповнив келихи, — не ваша турбота. Якщо чесно сказати, і ми, і Саракш, і особливо Арканар — усього лише ваші іграшки. Ігрові кімнати. Забава для справжніх чоловіків. Можливість побігати, постріляти, поконспірувати. Дати волю інстинктам. Земля для вас занадто нудна, от найнеспокійніші й записуються в Прогресори, як записувалися наші стародавні пересичені предки в Чорний Легіон… Усе це вже було, друже Корнію, і в нас, і у вас, адже ми єдині за природою. Гадаю, що й походження ми спільного, хоча ваші вчені й бояться зізнатися в цьому… Тож, шок.

Якщо прилітають розумні дядечки й привозять усілякі хитрі машинки пополам із ідеалами — тоді, звісно, потрясіння основ, криза культури, психологічний крах. Інша справа, коли ці самі дядечки, що зазнали поразки в чесній боротьбі, — якщо тільки розвідку можна назвати чесним ремеслом — починають виплачувати переможцям данину. Тоді — урочистість, тріумф, загальний ентузіазм і нечуваний підйом. В результаті й ваші цілі будуть досягнуті, і ми не програємо…

— Це неможливо, — сказав Корній. — Рада на це ніколи не погодиться… Знаєте, чим це може скінчитися для вас? Жителі Ґіґанди сядуть нам на шию й просто звиродніють, як тубільці Архіпелагу.

— Врешті-решт, друже Корнію, ви можете забезпечити кожен механізм, присланий сюди, блоком самознищення, щоб наші розумники не почали в них колупатися. Нам би пережити кілька найтяжчих років…

— А потім сподобається, — сказав Корній. — Це як наркотик.

— Моє слово може бути для вас гарантією?

— Ні, — сказав Корній. — Ви смертні. Причому смерть може прийти від найближчого родича… Занадто велика спокуса.

— У мене не залишилося родичів, — сказав герцог. — Вашими стараннями.

— Жителі колишньої імперії не потерплять, щоб контроль над нашою допомогою був виключно алайським. І все почнеться знову, тільки на більш високому рівні.

— Виходу немає, — сказав герцог. — Ми знали, на що йдемо. Тепер і ви знаєте. Ми дозволимо існування земного посольства на Ґіґанді. Населенню оголосимо, що це посланці Туманного Материка — все одно ніхто до пуття не знає, що там відбувається. І минеться. Тоталітарна держава, знаєте, має свої переваги… Та й чим, по совісті сказати, відрізняються наші колосальні картотеки від вашого БВІ? Тільки швидкістю операцій, але ми нікуди й не квапимося…

— До речі, герцогу, — сказав Корній. — А чому ви й напарник ваш Данґ у такі молоді літа ходите в таких чинах?

— Ну, це вже просто, — сказав герцог. — Це й на Землі бувало. Як там сказано у вашого класика? «Матінка була ще мною черевата, як мене вже було записано…»

— «…у Семенівський полк сержантом», — продовжив Корній. — Браво. Чудова пам’ять. Ну так слухайте, сержанте. Я говоритиму не від імені своєї планети, а особисто від себе. Ви вважаєте, що схопили нас за горло…

— За кадик, — уточнив герцог.

— Хай так. Ми, звісно, можемо ліквідувати Ґіґанду — для цього досить підігнати на її орбіту енергетичний пристрій…

— Ви ніколи цього не зробите, — сказав герцог. — Інакше б ми й не затівали.

— Цілком вірно. Але я — особисто я — можу влаштувати вам долю гіршу. Страшнішу, бо невизначену. Я сам боюся того, що хочу зробити, але зроблю. Раз уже ви в курсі справи «підкидьків», то маєте знати імена фігурантів… Думаю, що покійний Сікорський мене б зрозумів.

— Таким ви мені більше подобаєтеся, — сказав герцог. — Нарешті. Довго я цього чекав. Die Erde über alles, друже Корнію?

— Так. — сказав Корній. — Die Erde über alles. Ви були гідним супротивником, герцогу, але Земля не може програвати. Інакше вся Галактика полетить собаці під хвіст.

— Ви безумець, — герцог зблід. — Краще вже справді розпорошіть нас на атоми… Ні, ви не маєте права, це не по-людському…

— Атож, — сказав Корній Яшмаа. Він піднявся з крісла, рухом плеча скинув шинель і різким ривком лівої руки обірвав правий рукав костюма разом із рукавом сорочки. На загорілій шкірі біля згину ліктя темніла невелика пляма. Ліва рука Корнія витягнула з кишені довгастий футляр.

— Корнію Яновичу, — сказав герцог. — Зупиніться. Заручники були відпущені в ту саму мить, як ви переступили поріг цієї кімнати. «Вино з Аріхади» — це був пароль…

Але Корній, здавалося, не