Автомати [Олекса Влизько] (fb2) читать постранично, страница - 2

відповідного напису з визначенням страви та ціни, опустити в щілинку під написом у мармуровій стіні свого чека й одержати з маленького віконечка страву. В автоматі-їдальні Ашінґера автоматичність полягає в тому, що кожна стандартна страва чи напій мають своє віконце на одній з мармурових стін, вилки, ножі, перечниці й стакани лежать і стоять на високих круглих столиках у приміщенні. Автоматичність полягає в тому, що ніхто нікому не заваджає, — ніхто не подумає задарма посидіти й відпочити в приміщенні, бо немає стільців. Люди їдять на ходу, біля згаданих вище височезних столиків, з'їдять, залишать прибори на столі й підуть геть. Є й чиста механічна автоматичність в їдальнях Ашінґера, — можливість підставити стакан і одержати з відповідного ґранту напій, вкинувши в щілинку не чека, а пфеніги. До послуг гарячі ґроґи-фон-руми, ґлянтвайни, батавія — араки, вина, пива й т. ін. Пиворізам чистий парадиз, а не Ашінґер! Решту страв подають клієнтам з абсолютно неможливих для виглядання віконець, теж моментально й чисто, бо за мармуровими стінами помешкання працюють конвайєри.

Від усього цього я став цілковито задоволений, і почав розуміти, хоча й тугенько, що автомати — дуже хороша річ, коли вони не забавки, не шахрайство, не автоматичне ставлення до потреб пролетаріяту, не автоматичні соціялістичні хідлі національ-фашизму, не буржуазна, а соціялістична раціоналізація та полегшення пролетарських буднів.

На жаль, здебільшого Берлін вимагає автоматів інакше.

Берлін любить автомати, бо буржуазія не любить пролетаріяту: автомати не страйкують, не носять червоних прапорів та значків «Ротфронту»,* не роблять революцій і барикад у Ведінґові та Нойкельні. Тому берлінський бюргер кожну новинку автоматичного життя зустрічає з захопленням. Звичайно так само й уся Европа та Америка, але я в усіх Европах та Америках не був. Отже, відповідаю лише за Берлін.

Заспокоєний міщанин знімається за одну марку в автоматі-фото. Зважує ґешефтмахерське сало на автоматі-ваговісі й одержує картку. Купує цигарки, сірники, цукерки, квитки приміських поїздів, дестилятори, жовті видання бульварних романів Ульштейна, одекольон, парфуми та інше в автоматах.

Автомати стоять: на вокзалах, в перукарнях, на перонах підземних станцій унтер-ґрунду, в театрах, в кіно та в інших місцях громадського вжитку.

Капіталізм «стабілізується».

Прийде день, коли буржуазія оточить себе автоматами, — не забавками й розвагами, — а залізними чорноробами, на зразок двох телевоксів,* що пруським кроком вимірюють під'їзд палацу райхсканцлера на Вільґельмштрасе, і цей день буде днем її загибелі, бо на вулицю буде викинуто нові мільйонні армії безробітних!

____________________________

Примітки

Текст «Автомати» є п’ятим твором у авторській збірці прози Олекси Влизька «Поїзди йдуть на Берлін», виданої 1930 року державним видавництвом «Література і мистецтво», Харків-Київ.

... Гомера (Іліяда, XVIII, 591) — Цитата:

«Далі ще змалював на всі руки митець незрівнянний

Місце для танців, подібне до того, що в Кносі просторім

Славний Дедал Аріадні колись спорудив пишнокосій».

Переклад Бориса Тена.

... мати серед своїх друзів гарного скульптора Гельмана. — Макс Ісайович Гельман (1892-1979) — радянський український скульптор і педагог, котрий товаришував з українськими та російськими літераторами. Серед його робіт зокрема портрети українських письменників Миколи Терещенка, Ґео Шкурупія, Валер’яна Підмогильного... Народився в Одесі, жив і працював у Києві.

... щодо мідяних качок, то в продукуванні їх Жака де-Вокансона перевищив берлінський соціял-демократичний автомат — сідало «Форвертс». — «Форвертс» («Vorwärts», в перекладі з німецької «Вперед») — німецька соціал-демократична газета. Тут натяк на «газетні качки», тобто брехливу інформацію. Колега Олекси Влизька Майк Йогансен написав про це видання сатиричний нарис «Vorwärts», котрий був надрукований у харківському журналі «Нова ґенерація», у № 2 за 1930 рік. (Цей нарис відцифрований і викладений в Інтернеті, тож бажаючі можуть знайти та ознайомитися).

... насобачився на передумові бойчукізму. — Бойчукізм — культурно-художнє явище, напрямок в українському образотворчому мистецтві 20-30-х років XX ст. Назва походить від прізвища художника Михайла Львовича Бойчука (1882-1937), який запропонував теорію нового українського мистецтва. Серед українських письменників-футуристів, до яких належав і Влизько, відношення до бойчукістів було критичним, через, як футуристи вважали, тяжіння бойчукістів до української «архаїки». Ця критичність присутня, наприклад, у цих рядках Влизька з нарису «Історія закордонного пашпорту», котрий є першим текстом у збірці «Поїзди йдуть на Берлін»:

«Буває навпаки, коли ви куркулячий син, а голову своєї сільради споїли до білого слона добрим перваком, то ви одержуєте посвідку, що ви незаможник, їдете до