Очередной безграмотный технологически автор, у которого капитан милиции в XI веке ухитряется воспроизвести револьвер, казнозарядное ружье, патрон, и даже нарезную артиллерию...
Трусливая Европа, которая воевать не умеет etc etc...
Вобщем, стандартный набор российского патриота :)
Интересно другое... Всегда читерство основано на использовании технологий, в свое время разработанных именно этой самой жуткой Европой. Это не смущает? :)
До прочтения данного произведения я относился скептически к подобным жанрам, особенно 18+. Но я был действительно приятно удивлён и две недели не мог оторваться от чтения. Наконец дочитав, решил написать отзыв. Чем больше думаю об этом, тем труднее выбрать точную оценку. Книга мне безумно понравилась, и я без угрызения совести могу сказать, что обязательно её перечитаю в будущем. Однако некоторые моменты испортили общее
подробнее ...
впечатление.
Первые две книги, даже третья, развивались хорошо и не спеша, держа интригу. Но потом что-то случилось: автор как будто пытался закончить как можно скорее, игнорируя многие моменты, что привело к множеству вопросов и недопониманий. Как Аксель выжил? Почему отступил Хондар и что с ним теперь? Как обстоят дела в Империи после победы, ведь один из главных членов Тайной Стражи оказался предателем? Что мешало Сикху сразу избавиться от Акселя, как только тот лишился части души? Что двигало Августом, что такого произошло между им и владыкой Грехов? Второстепенных вопросов у меня ещё больше. Несмотря на крутой сюжет и мир, многое написано словно на скорую руку и слишком скомкано.
Например, в Эльфийском лесу явно были недовольны браком, и однажды даже было покушение на ГГ. Почему попытки не продолжались, ведь Аксель действительно приносил много проблем эльфам, особенно после смерти их бога? Или встреча в нижнем мире с богом демонов, который сказал, что их встреча не последняя. Но в конце Аксель становится смертным и лишается своей силы, и они уже точно не встретятся. Почему были выкинуты Лилиш и Шальда? Если первую убили, то вторая жила в поместье и была действительно полезной, но что с ней по итогу случилось, не ясно.
Короче говоря, слишком много недосказанностей. Многие интересные арки начались, но такое чувство, что автору становилось лень их продолжать до логического конца. Самый яркий пример — бизнес Акселя в лице корабельной верфи. Он встретился в темнице с отцом одного из своих гвардейцев, поговорили о контракте, и на этом всё закончилось. А дальше что?
Теперь к другим вещам, которые подпортили впечатление. Эмоции всех девушек, боевые заклинания, эротика — почему всё это одинаковое? Каждая девушка "прикусывает губу", "мурлыкает". Эти слова повторяются слишком часто. Заклинания тоже разочаровали, они не менялись и застыли на уровне первого года обучения в академии. Аксель ничего не умеет, кроме воздушных стен и чёрных сфер. А про бедняжку Тирру вообще молчу: всё, что она могла — это создавать огненные шары. Где разнообразие? С эротикой всё точно так же. Местами она была в тему и действительно добавляла шарма, но иногда хотелось пропустить эти сцены, потому что они вставлялись в неподходящие моменты и были абсолютно одинаковыми.
Почему Акселя почти всегда окружают только девушки? И большая часть его гвардии — тоже девушки. Спасибо, что хоть Корал был, но его арка тоже не до конца раскрыта. Можно было бы много чего увлекательного с ним сделать, ведь он получился интересным персонажем.
Я мог бы написать ещё много чего, но боюсь, что отзыв выйдет слишком длинным. Единственное, что хочется добавить в конце, это про суккубу Тирру. В начале она была просто прелесть, умная, сильная, ценная единица в отряде. Но под конец она стала беспомощной обузой и вызывала раздражение, ведя себя как ребёнок. В начале за ней такого не наблюдалось, что обидно, ведь как персонаж она мне больше всех нравилась.
В общем, автору есть куда расти и стремиться. Потенциал хороший, и надеюсь, что когда-то будет продолжение этой увлекательной истории, которое расставит все точки над "и".
ситуацію.
Візьміть будь-яку книжку з історії, і ви знайдете численні жахливі описи голодної смерті й божевілля, спричиненого голодом. У квітні 1694 року французький посадовець у місті Бове описував вплив голоду й різкого зростання цін на продукти, зазначаючи, що увесь його округ заповнили «незліченні натовпи бідних, слабких від голоду й злиднів, близьких до смерті, бо в них не було ані роботи, ані професії, ані грошей, щоб купити шматок хліба. Намагаючись заглушити голод і хоч якось вижити, ці бідняки їли котів і коней, рилися в смітниках. [Інші споживали] кров забитих корів і биків або помиї, які кухарі вихлюпували на вулицю. Інші жалюгідні жебраки їли кропиву та всілякі трави, коріння й рослини, варячи їх у воді».
Подібне відбувалося по всій Франції. Погана погода в попередні два роки знищила врожаї по всьому королівству, тож навесні 1694 року зерносховища були абсолютно порожні. Багатії встановлювали захмарні ціни на всі продукти, якими вони змогли запастися, а бідняки гинули сотнями. Близько 2,8 мільйона французів — 15 % всього населення — померли від голоду за 1692-1694 роки, у той час як Король-Сонце Луї XIV розважався зі своїми коханками у Версалі. Наступного, 1695 року голод вдарив по Естонії, убивши п’яту частину населення. У 1696 році настала черга Фінляндії, де померло від чверті до третини всього населення. Шотландія страждала від сильного голоду в 1695-1698 роках, коли деякі округи втратили до 20 % своїх мешканців.
Більшості читачів, мабуть, знайомі відчуття, коли пропускаєш обід або ревно дотримуєшся правил деяких релігійних свят чи коли кілька днів живеш на овочевих сумішах у рамках нової чудодійної дієти. Однак що відчуває людина, яка не їла кілька днів і не має жодних перспектив дістати наступну порцію їжі? Більшість нинішніх людей ніколи не переживали таких жахливих мук. На жаль, наші предки дуже добре знали їх. І коли благали Бога: «Врятуй нас від голоду», — саме це мали на увазі.
За останні сто років технологічні, економічні й політичні досягнення сприяли створенню чимраз сильнішої мережі безпеки, що рятує людство з пастки біологічної бідності. Масові голодомори час від часу все ще вражають окремі території, і майже завжди вони зумовлені політикою правителів, а не природними катастрофами. У світі не лишилося природних голодоморів — є лише політичні. Якщо люди в Сирії, Судані чи Сомалі вмирають від голоду, то це тому, що деякі політики хочуть цього.
У більшості регіонів планети, навіть коли індивід втратив роботу і все майно, він навряд чи помре з голоду. Системи приватного страхування, урядові агенції й міжнародні громадські організації (НУО) можуть не врятувати його від бідності, але забезпечать достатню кількість калорій щодня, щоб вижити. На суспільному рівні мережа глобальної торгівлі перетворює засуху та повені на економічні можливості й допомагає швидко й дешево долати дефіцит продуктів. Навіть коли війни, землетруси чи цунамі руйнують цілі країни, міжнародні зусилля зазвичай успішно запобігають голоду. Хоча сотні мільйонів людей все ще залишаються голодними майже щодня, у більшості країн фактично дуже мало хто помирає з голоду.
Природно, бідність зумовлює й проблеми зі здоров’ям, а недостатнє харчування зменшує середню тривалість життя навіть у найбагатших країнах світу. Наприклад, у Франції 6 мільйонів людей (близько 10 % населення) страждають від недоїдання. Вони прокидаються вранці, не знаючи, чи знайдуть собі щось на обід; часто лягають спати голодними; харчування, яке вони дістають, незбалансоване й шкідливе для здоров’я — багато борошна, цукру й солі, водночас недостатньо протеїнів і вітамінів. Однак брак безпечного харчування — це не голод, а Франція на початку XXI століття — не Франція 1694 року. Навіть у найгірших нетрищах міст Бове чи Парижа люди не помирають через те, що не їли тиждень.
Такі ж зміни відбулися і в багатьох інших країнах, і насамперед слід згадати Китай. Протягом тисячоліть голод супроводжував кожен режим у Китаї — від «Жовтого імператора» Хуан-ді до «червоних» комуністів. Кілька десятиліть тому Китай був синонімом браку продуктів. Десятки мільйонів китайців помирали з голоду в часи руйнівного «Великого стрибка», а експерти раз по раз передрікали, що ця проблема лише загострюватиметься. У 1974 році в Римі було скликано Першу світову конференцію з харчових продуктів, на якій делегатам представили апокаліптичний сценарій. Їм говорили, що Китай ніяк не зможе прогодувати мільярд своїх громадян і найбільш населена країна у світі йде до катастрофи. Насправді вона йшла до найбільшого економічного дива в історії. З 1974 року сотні мільйонів китайців вибралися зі стану бідності, і, хоча інші сотні мільйонів усе ще страждають від злиднів і недоїдання, уперше за всю свою історію Китай позбувся голоду.
Дійсно, у більшості країн нині значно гіршою проблемою, аніж голод, є переїдання. У XVIII столітті Марія-Антуанетта начебто порадила голодним масам: якщо в них нема хліба, нехай
Последние комментарии
2 часов 51 минут назад
5 часов 39 минут назад
1 день 15 часов назад
2 дней 54 минут назад
2 дней 6 часов назад
2 дней 8 часов назад