Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової [Леонід Сапожников] (fb2) читать постранично, страница - 3

підготовлено напад на Англію, а відтак блискавично назад — і вперед! Україна — чудова житниця. Коли осядемо там, ми зможемо витримати, довго...

14 квітня 1941

Добре мати силу. Сталін явно не хоче познайомитися ближче з німецькими танками.

7 травня 1941

Сталін і його люди абсолютно бездіють. Завмерли, ніби кролик перед удавом.

9 травня 1941

Сталін явно боїться.

29 травня 1941

Сталін, як і раніше, витріщився, мов кролик на удава.

12 червня 1941

Росіяни витріщились на нас, мов загіпнотизовані, й бояться. Вони будуть збиті з ніг, як досі жоден народ...

Можливо, Геббельс недостатньо поінформований, а Гітлер бачить смертельну загрозу й напружує всі сили, щоб випередити росіян? Недосипає, працює не розгинаючись?

Нічого подібного! «Незважаючи на майбутню воєнну кампанію проти Радянського Союзу, Гітлер особисто відбирав картини для галереї Лінца, — згадував його особистий архітектор, а згодом рейхсміністр озброєнь Альберт Шпеєр. — У 1941 році до Оберзальцберга надійшли великі каталоги в палітурках з коричневої шкіри з фотографіями сотень картин, і Гітлер особисто розподіляв художні твори (награбовані у Франції. — Авт.) по своїх улюблених галереях Лінца, Кенігсберга, Бреслау».

І це незадовго до 15 травня — ранньої дати нападу на СРСР згідно з планом «Барбаросса»!

Отже Геббельс, тінь і рупор Гітлера, виклав у щоденнику не тільки власну думку. Німеччину напередодні війни нацистська верхівка уявляла удавом, а Росію — кроликом. Але хто сповна розуму повірить, що напад удава на кролика був самозахистом?

Здавалося б, усе ясно. Аж раптом читаємо:

16 червня 1941

Росія напала б на нас, якби ми ослабли, й нам довелося б вести війну на два фронти, яку ми виключаємо своєю превентивною (виділено мною. — Авт.) акцією.

Деякі дослідники висновують звідси, що Геббельс, а отже й Гітлер, вважали напад 22 червня попереджувальним. Запис у щоденнику, кажуть вони, аж ніяк не можна вважати пропагандистським матеріалом.

А я аж ніяк не погоджуся з ними. По-перше, не можна вихоплювати із щоденника один запис, ігноруючи решту. По-друге, у ньому сказано не про реальну радянську загрозу, а лише про можливу («якби...», «нам довелося б...»). А по-третє, Геббельс знав, що його щоденник буде опубліковано, і вбачав у ньому специфічний засіб пропаганди. 22 жовтня 1936 року він довірив паперу радісну новину: «Я продав Аманну (першому видавцеві „Майн кампф“. — Авт.) свої щоденники. Опублікувати через 20 років після моєї смерті. 250 000 марок зараз і 10 000 щороку. Магда і я щасливі».

Він вів щоденник не так для себе, як для історії! Часом у поспіху забував про це, але потім, схаменувшись, ізнову віщував прийдешнім поколінням. Думаю, так сталося й 16 червня: нехай нащадки вважають, що вожді Третього рейху — а отже й він сам — напали на союзника превентивно, а не з метою його пограбувати.

Марні намагання! В тому ж довжелезному запису від 16 червня він вибовкав справжні наміри фюрера: «Сталін тремтить перед наступаючими подіями... Ми використаємо сировинні ресурси цієї багатої країни... А отже, вперед! Багаті лани України ваблять».

Ось вам і «превентивна війна»... Та досить наразі про Геббельса. Прикличмо у свідки провідних дипломатів Третього рейху.

Дуже зручний випадок

Слово міністру іноземних справ Ріббентропу: «Велика концентрація радянських військ у Бессарабії (восени 1940 року. — Авт.) викликала в Адольфа Гітлера серйозні побоювання щодо подальшого ведення війни проти Англії: ми за жодних обставин не могли відмовитися від життєво важливої для нас румунської нафти. Просунься тут Росія далі, й ми стали б залежні від доброї волі Сталіна. Такі перспективи, зрозуміло, будили в Гітлера недовіру до російської політики»...

Щоб убезпечити свій «нафтовий кран», Гітлер за домовленістю з румунським диктатором Антонеску ввів у район нафтопромислів війська. Москва офіційно висловила невдоволення. Берлін відповів, що цей запобіжний захід спрямовано лише проти англійців, які можуть висадитися в Греції з прицілом на Румунію.

Тепер Гітлер, за власним зізнанням, почувається в безпеці. «Я не передбачаю будь-якої ініціативи росіян проти нас, поки живий Сталін», — пише він своєму найближчому союзнику Муссоліні 31 грудня 1940 року. Але ж він уже увімкнув «таймер війни», затвердивши 18 грудня своєю директивою №21 план «Барбаросса»! Припустімо, він побоюється відкрити власні карти навіть перед дуче, але з цього листа видно, що принаймні Муссоліні не вбачав загрози з боку СРСР для «осі» Рим-Берлін.

Як пояснював Гітлер майбутній напад вузькому колу втаємничених? Свідчить друга після Ріббентропа особа німецької дипломатії — статс-секретар Ернст Вайцзеккер:

«Навесні 1941 року Гевель (представник Міністерства іноземних справ у ставці фюрера. — Авт.) сказав мені: Гітлер дотримується думки, що рано