Океан [Володимир Савич Кузьмич] (fb2) читать постранично, страница - 2

трибунах, як грозовий вітер. Вони наростали хвилями, і на трибуні, що затихла на хвилинку, люди слухали дивний гул сусідніх трибун – гул, підпорядкований законам ритму.

На полі здригнулися кулі. І ось перша (найменша) знялася вгору. Вона йшла тихо, не поспішаючи. І спочатку здавалась маленькою та нерішучою, але за хвилину вона вийшла на простір, і величезні літери піднеслись разом з нею. Знову гул пішов по трибунах. Куля піднеслась ще вище, і всі прочитали:

...Сьогодні...

За першою вислизнула друга куля, блідо-жовта, більша. Повільно підносячись, вона розгорнула нове слово:

...наша...

За другою третя – смугаста, як купол старовинного собору Василя Блаженного, підняла ще довше слово:

...радянська...

Далі знялись четверта і п’ята кулі:

...держава...

...бере участь...

...в змаганнях...

...навколо...

...планети...

Голубі та зелені кулі наздоганяли одна одну, і над Тушино розкривалась небачена панорама. Різнокольорові кулі в прозорому одязі зникаючого туману тримались на висоті від 100 до 200 метрів і висіли в недвижному повітрі. Нові слова йшли вгору:

...сьогодні...

...стратоплан...

...«Владимир Ленин»...

...летить разом...

...з шведським...

...і американським...

...стратопланами...

Новий аеростат підняв величезний глобус. І ось серед континентів, морів, океанів з’явилась червона нитка. Це був намічений маршрут. Він починався в Москві, ішов по південно-східній стороні Польщі, проходив через Угорщину, Адріатичне море, над Римом. Пряма, абсолютно пряма лінія йшла над Середземним морем, вганялася в північний берег Африки, перерізала гори Атлас і пробігала над Біскрою. Далі тяглась моторошно жовта Сахара. Після неї – басейн річки Сенегал, і починалась океанічна частина маршруту, що дорівнювала 26 000 кілометрів. Глобус повільно обертався, і червона нитка перерізала екватор, опускалась над островом Тринідад, торкаючись Фолклендських островів коло Огненної Землі, і пробігала за один кілометр від мису Горн. Так само рівно лінія маршруту йшла далі до Тихого океану і на 62 градусі 30 мінутах південної широти підводилась угору від Антарктики і Південного полюса, залишивши Нову Зеландію на 700 кілометрів ліворуч. Над островами Великої Океанії, над Кермадеком, островами Хреста, Меншикова, Синявіна і Римського-Корсакова йшов цей стратосферний маршрут до берегів Японії. Двадцять шість тисяч кілометрів Атлантичного й Тихого океанів лягли під ниткою наміченого маршруту. Океанічна частина закінчувалась коло Йокогами. Далі стратоплани повинні були пройти над Токіо, зачепити Владивосток і через Харбін, Сретенськ, близько від Чити і Байкала, злетіти до північного полярного кола, на широті 62 градуси 30 мінут пройти по течії Обі і, перелетівши через Урал, повернутись тією ж рівною лінією до Москви.

Так, це була справжня екваторіальна пряма, що дорівнювала довжині екватора. Цілий маршрут охоплював 40 000 кілометрів. Починаючись у Москві, він закінчувався також у ній.

Кулі висіли над Тушинським полем і плавно гойдались разом із своїми літерними транспарантами. Написи читали і перечитували, а в туманній тиші все так само стояли голубі, жовті, зелені, оранжеві, смугасті та однокольорові кулі. Завдяки їм зараз багато хто зрозумів, у чому полягає рельєф блакитного неба, що звичайно здається плоским і притисненим до землі. Сонячне проміння пробивало плівку легкого туману і горіло на гусячих лапках аеростатів та їх куполах.

Гул захвату знову прокотився по землі. Панорама блакитних поверхів зачарувала людей так само, як і готоване змагання трьох стратопланів.

За хвилину нова куля з багатокольоровим райдужним зафарбленням, уся в ромбах, підняла два нових слова:

...умова змагання...

Шістнадцята і сімнадцята кулі вистрибнули вгору і, наздогнавши перших на висоті шестисот метрів, стабілізувались. Вони вивісили в простір закінчення фрази:

...облетіти планету...

...за 24 години...

– Ого-го!.. Ого-го!.. – розляглось по трибунах. – Двадцять чотири години!.. Яку ж це треба набрати швидкість?

– Найбільша, відома нам на сьогодні, буде швидкість СС-1. Воронов дав тисячу триста п’ятдесят кілометрів, як же вони встигнуть облетіти Землю за двадцять чотири години?

На трибунах починались суперечки. Сперечались між собою робітники, колгоспники, студенти і професори. Сперечались іноземці, що позліталися з цілого світу на величне свято; кореспонденти світових газетних трестів; авіатори Франції, Туреччини, Америки, Англії, Швеції, Польщі та багатьох інших країн.

Ніщо не заважало дивитись на небесний спектакль, його головаті «артисти» повільно запливали вгору. Вже зливались літери транспарантів. Тільки яскраві смуги червоних слів, освітлених сонцем, горіли на голубому фоні.

Вісімнадцята куля чекала на свою чергу. Це був великий, добре наповнений аеростат, схожий на глобус. Біля восьми куль, що залишились на землі, порядкувала повітряна команда. Блиснув